Стукнули у двері. Відчинила а там моя свекруха, вся мокра, з опухлими від сліз очима: виявилося, коханка забрала в них навіть останню копійку.
Пятнадцять років тому ми з Віктором одружилися. Тоді його мати чітко дала зрозуміти, що ми ніколи не будемо подругами. Я змирилася. Ми жили своїм коханням, але діти довго не приходили. Десять років очікувань, надій і молитв Аж поки життя нас благословило: спочатку народився Данило, потім Софійка.
Життя нас не ображало. Віктор зробив карєру став директором великої компанії. Я могла присвятити себе дітям, піти у декрет і з головою пірнути у родинні турботи. Моя мати жила далеко, в іншому місті, тому допомоги не було. А свекруха? Ну, за пятнадцять років її ставлення до мене не змінилося ані на крихту. Для неї я завжди була «мисливицею за грошима», хитрюгою, яка вкрала її сина. У її мріях Віктор мав одружитися з «тією самою дівчиною», яку вона для нього обрала. Але Віктор обрав мене.
Ми жили, ростили дітей, я ігнорувала її холодні погляди. Аж поки одного дня все розвалилося.
Памятаю кожну дрібницю того дня. Ми щойно повернулися з прогулянки, діти в передпокої знімали взуття, а я поставила чайник. Раптом помітила папірець на столику біля дверей. Ще не підійшовши, відчула моторошний холодок. Будинок був дивно порожній. Речі Віктора зникли.
На папірці неохайним почерком він написав:
*«Пробач. Так вийшло я покохав іншу. Не шукай мене. Ти сильна, ти впораєшся. Це краще для всіх.»*
Його телефон був вимкнений. Ні дзвінка, ні повідомлення. Він просто зник. Залишив мене саму з двома малими дітьми на руках.
Я не знала, де він, хто та «інша». У розпачі подзвонила свекрусі. Сподівалася на пояснення, хоч якесь співчуття. Натомість почула:
Це все твоя провина. У її голосі було задоволення. Я завжди знала, що так і буде. Тобі варто було передбачити.
Я оніміла. Що я зробила? Чому вони мене так ненавидять? Але не було часу на звинувачення у мене були діти і майже грошей. Віктор не залишив жодної копійки.
Я не могла працювати дітей було ні з ким залишити. Тоді згадала старий підробіток перевіряти студентські роботи. Так ми й виживали. Кожен день бійка за шматок хліба. Шість місяців жодного сліду від Віктора.
Однієї осінньої ночі, коли я укладала дітей спати, почула настирливий стукіт у двері. Хто це міг бути? Сусіди?
Відчинила і ледь не впала.
Свекруха. Розбита, мокра, обличчя в сльозах.
Дозволиш зайти? прошепотіла вона, і я, не думаючи, відступила.
Ми сіли на кухні. Між риданнями вона розповіла все. Та «нова коханка» Віктора виявилася шахрайкою. В
