ПРИЧІП
Колись давно був у Києві хлопець на імя Коля Марченко, котрий утомився від нескінченних гулянь, випадкових знайомств і коротких побачень.
Аж доки не зустрів просту, дотепну та розумну дівчину Лесю.
Вона була ніби сонячний промінь у сірій столичній метушні, і Коля одразу зрозумів: це саме те, що він шукав.
Почалося все із прогулянки на Поштовій площі, де вони зайшли до маленької кавярні, послухали молодих музикантів просто неба й довго говорили про його підвищення в ІТ-компанії, про Лесину любов до сучасної поезії та, звісно, про улюблений салат олівє.
Виявилося, що вони обоє додають яблука замість горошку!
Тут і вирішили треба йти далі.
Для наступного кроку Леся запросила Колю до своєї квартири на Оболоні.
Той вирядився у свою найкращу сорочку, поголився, завчив напамять щось з поетеси Катерини Калитко однієї з улюблених Лесі, купив айстри й пляшку хорошого українського вина «Шато Чизай».
Летів він на побачення, самовпевнений, як київський котяра, що пятнадцять разів на день ходить до своєї миски.
Здавалося, все мало пройти ідеально, якщо не рахувати одного несподіваного моменту:
Добривечір, мене звати Степан.
Мати у ванні, проходьте, раптом сказав хлопець із квадратним дитячо-чоловічим обличчям, простягаючи Колі длань, якою легко можна було прихлопнути відро.
Коля аж завмер.
Подумав, що, мабуть, помилився адресою, та коли хлопчина голосно чхнув, затуливши ніс пальцями ну точнісінько як Леся на вулиці!
сумнівів не лишилося.
Настрій одразу впав, вино ніби скисло, а айстри зівяли в руках.
Зайшов усередину, поставив взуття поруч із велетенськими кросівками Степана ті легко накрили б його власні туфлі.
Леся ж, здається, була йому тільки до пояса.
Колі навіть стало жаль, що золото так не росте: вручив обручку а через десять років обруч вже на двох!
Він мимоволі посміхнувся цій думці, й попрямував на кухню, де вже накритий стіл.
Над білим столом висіла ще недоторкана вишнева паска, а Степан міняв фіранки, не користуючись табуреткою.
Пять хвилин, і я виходжу, покликала з ванни Леся.
Через три рази по пять хвилин вона нарешті вийшла: у гарній сукні, з макіяжем і сяючими очима.
Побачивши скисле обличчя Колі, вона швидко все зрозуміла: вся романтика, що панувала раніше, раптом розчинилась, лишивши тільки тихий жаль і незручність.
Леся мовчки розклала їжу, сама розлила вино й почала вечеряти, не чекаючи гостя.
Чому ти не сказала, що у тебе є дитина?
нарешті спромігся спитати Коля, відчуваючи себе ошуканим.
Злякався причепа?
сумно посміхнулася Леся.
Це не причіп це цілий ешелон!
Великий, так!
Такий самий був і його батько з Полісся.
Ще більший за Степанка.
Каже, що голіруч ведмедя завалити міг.
А зараз він де?
промовив Коля, відчуваючи кому в горлі.
Гастролює.
Каже, сцена його кличе.
Колись листи присилає хоча почерк там такий, ніби справді ведмідь їх писав, але з більшим сумлінням.
Скільки йому?
кивнув Коля на Степана.
Чотирнадцять, нещодавно паспорт отримав.
Силою забрав?
Дуже смішно.
Далі вечеряли мовчки: розмова не клеїлася.
Коля підняв тарілку.
Ще трохи мяса можна?
Смакує?
Чесно, за все життя смачнішого не їв!
Що це?
Лосатина.
Степан сам готував.
Ого, талант!
Від батька дістався: разом із старовинною кулінарною книгою, ножами, човном, та ще якимось барахлом, яке нам лишив.
Човен?!
Коля аж проковтнув.
У підвалі зберігається…
Зазвичай там буває.
Син риболовля любить.
У цю мить у Лесі завібрував телефон, і вона вибігла в іншу кімнату відповісти на дзвінок.
У Колі в голові вже крутилася думка Пора б збиратися до хати.
Коль, тут до тебе прохання, вернулася Леся, стурбовано тримаючи телефон.
На роботі аварія, терміново треба їхати.
Можеш посидіти зі Степаном пару годин?
Я?
Зі Степаном?
Нащо?
виразно здивувався Коля.
Ну він ж неповнолітній, мало що трапиться!
А зараз таке коїться Хтось у квартири лізе, краще підстрахуй.
Це ти боїшся, що його хтось з-під носа вкраде?
Гаразд, різко сказала Леся.
Я тобі заплачу і за зіпсований вечір, і за няньку, і можеш тоді не телефонувати більше.
А що мені з ним робити?
Ну ви ж хлопці, знайдете спільну мову.
Я побігла!
Вмить її й слід пропав.
Коля ще трохи посидів на кухні, доїв лосатину, допив вино, а Лесі все не було.
Пройшовши повз двері до кімнати Степана, він почув знайомі мелодії.
«Не може бути» Коля постукав.
Відкрито!
озвався Степан.
Зайшов у кімнату й одразу побачив велику деревяну мішень, у яку були встромлені ножі та стріли.
На стінах жодної дірки: Степан стріляв майстерно.
На столі крутився віниловий програвач, лунала улюблена Колина група Iron Maiden.
Сам Степан сидів у кутку, майстрував рибальські снасті.
На шафі кубки, з-під стелі звисає боксерська груша, біля телевізора новенька ігрова приставка.
Добре ж тебе мама забезпечує, аж присвиснув Коля від заздрості.
Така кімната мрія не тільки для підлітка, а й для дорослого!
Я влітку працюю, відповів Степан, і Коля подумав: ось воно як!
Леся не шукає бездонний гаманець, бо син у неї самостійний.
Зарядка на телефон є?
простягнув гаджет Коля.
Біля залізниці, кивнув Степан.
Залізниці?!
аж задихнувся Коля, а коли повернувся очам не повірив.
Справжній макет великої залізниці, з мостами й тунелями, займав півкімнати.
Сам зібрав?
Так.
Деталі скуповую, хочу зробити два яруси та ще кілька переходів.
Колю охопило незрозуміле тепло.
А можна покатати кружечок?
Можна, хвилинку!
Степан залишив вудки й одним рухом увімкнув поїзд.
***
Леся повернулася через годину й думала, що Коля давно втік.
Проте, зайшовши у дитячу, застала двох чоловіків, захоплених збором залізниці.
І не одразу зрозуміла хто тут старший.
Коля, пора додому, тихо сказала Леся.
Ну ма Ой!
підхопився Коля.
Котра година?
Пів на одинадцяту, втомлено сказала Леся.
Завтра з ранку знову до роботи, треба відпочити.
Провела Колю до виходу, поцілувала в щоку й простягнула купюру в гривнях.
Я в жінок гроші не беру, з гідністю відказав Коля.
Дякую, що поглянув за моїм причепом.
Коля посміхнувся й пішов.
***
За кілька днів Коля подзвонив.
Привіт, можна ще раз у гості?
Коля, зараз у мене робота ні на що часу.
Після того вечора
А до Степана можна зайти?
До Степана?
здивувалася Леся.
Так.
Може, попильнувати треба, чи помандрувати залізницею?
Запитаю в нього.
Я вже написав йому сам, він не проти.
Нову гру для приставки купив, чіпси, квас взяв.
Ну добре, приходь увечері.
Цього разу Коля зявився в простій чорній футболці з написом “Океан Ельзи”, рюкзак повен чіпсів і «Оболонь».
На обличчі розгублена, лукава посмішка.
Хлопці, лиш тихенько у мене відеодзвінок на дві години, зустріла Леся у халаті, з цибулинним запахом на кухні.
Коля кивнув, зайшов до кімнати Степана, і вже ввечері Маша ледве розєднала їх сперечалися про Василя Стуса й Агнешку Голанд.
Планували кіномарафон, але Леся переконала, що обидва не туди задивилися.
Колю випровадила з усмішкою.
В суботу не забудь купити підгодівлю!
крикнув з дитячої Степан.
Яку ще підгодівлю?
прискіпливо глянула Леся на Колю.
Йдемо щуку ловити!
Я знаю магазин на Лук’янівці, там супер підгодівля!
Я тисячу років не рибалив.
О, ви друзі вже А зі мною часу провести не бажаєш?
Можеш з нами, бутерброди поріжеш!
Ага, більше немає, що робити.
Ладно, йдіть на свою рибалку, все одно у мене роботи повно.
***
Минув місяць.
Леся повністю занурилася у роботу, на романтику навіть не глянула.
Натомість Коля зі Степаном додомузалізницю доробили, сходили по раків на Десну, поставили бочку домашнього квасу зі старовинної книжки, яку Степан отримав у спадок.
Степан навчив Колю орієнтуватись у лісі, а Коля йому як запросити дівчину на каву.
Усе було тихо, рівно, доки одного вечора в двері не загупали так, що ледь люстра не зірвалась.
Леся відчинила і в коридор полинув запах медвежатини.
На порозі її колишній чоловік, батько Степана.
Я все усвідомив!
став навколішки, вищий за Лесю на голову.
Потап й я втомились.
Заберу тебе й Степана в Галичину, грошей має бути досить.
Ти з роботи підеш, ми з сином на рибалку й охоту.
В тебе, як завжди, жартів повна торба.
Десять років не було і раптом прозріння.
Ведмідь теж повертається?
Ні.
Він контракт з кіностудією підписав поза мною, зрадник, пробурчав чоловік.
Ясно…
Тебе кинули, ти згадав про нас.
У цей момент на кухню зайшов Коля у Лесиній футболці.
Лесю, я твою футболку позичив, свою заляпав фарбою, поки ми зі Степаном паровоз перекрашували
Хто це?
чоловік уже заніс кулак.
Це…
розгубилася Леся.
Тут з кімнати вилетів Степан і раз-два заломив тата до стіни.
Це причіп, грізно сказав.
Степане!
Сину!
Це я!
крутився тато.
Який причіп?
Звичайний причіп, який з мамою допомагає нам із тим, що ти залишив!
Я ж вам нічого не лишив!
буркнув чоловік і сам зрозумів, як влучив.
Коля й Леся жалися одне до одного, спостерігаючи цю боротьбу.
Добре, здаюсь, відпускай, тато спробував змахнути хвилю, молодець, на кабана можна разом іти.
Можна мені хоч завтра з сином на полювання?
Поговорити, може відновити щось?
Леся розгубилася, погляд бігав між Колею й чоловіком.
Я все розумію, похитав головою Коля.
Я піду.
Пробач
***
Наступного дня тато й Степан вийшли рано, а повернувся хлопець сам.
Де тато?
одразу спитала Леся.
Пішов, знявши взуття, сказав Степан.
Просто так?
Як це пішов?
Не зовсім.
З кабаном пішов.
Завантажив у причіп і поїхав дресирувати знайшов нового партнера.
Довіз мене до Києва і все, попрощався.
Боже, яка ж я дурна похитала головою Леся.
Я подзвоню Колі.
Не треба.
Він тільки-но мене додому довіз.
Завтра обіцяв прийти.
Але ти телефон удома залишив!
Звідки він знав?
Сказав, що прослідкував.
Хотів упевнитися, що зі мною і з тобою все гаразд.
І так і сказав?
Так.
А ще додав, що причепився до нас і вже навряд коли зможе відчепитися.
Тисни «Подобається» і отримуй найкращі пости у Facebook ↓
