**Олесина сукня**
Я відчув, що щось не так, щойно переступив поріг ресторану. Тут було занадто пусто для п’ятничного вечора, світло занадто тьмяне, а офіціант намагався посміхатися з явним зусиллям. Хоч Хома зазвичай був спокійним, тепер він міцно стискав Олесину долоню.
Ваш столик, показав офіціант, і ми увійшли до невеличкої кімнатки. У напівтемряві миготіли сотні свічок, кидаючи химерні тіні на білосніжну скатертину. На столі стояв великий букет темно-червоних троянд її улюблених. Звідкись линула тиха музика.
Хомо, зітхнула Олеся, що відбувається?
Замість відповіді він опустився на одне коліно, його тремтячі пальці розкрили коробочку з перснем.
Олесю Шевченко, урочисто промовив він. Я довго думав, як зробити цю мить особливою. Але зрозумів неважливо де й як. Важливо чи погоджуєшся ти стати моєю дружиною?
Вона дивилася на його зворушене обличчя, наполегливу пасму, що вперто спадала на лоб, і соромязливу посмішку. І відчула, як серце переповнює щось ніжне й тепле.
Так, прошепотіла вона. Звісно, так!
Перстень легко скотився на палець. Олеся притулилася до Хоми, вдихаючи знайомий аромат його одеколону, і подумала ось воно, щастя. Просте й ясне, як сонячний день.
Але вже через тиждень їхній спокій розлетівся.
Як це самі? незадоволено запитала Віра Хоміна, нервово поправляючи волосся. Так не буває! Весілля серйозна справа, тут потрібен досвід, жіноча мудрість. Я вже знайшла чудовий ресторан
Мамо, мяко перервав її Хома, ми вдячні за допомогу, але хочемо все організувати самі.
Самі? Віра Хомина схрестила руки. Ви нічого не розумієте! Ось моя небога
Олеся мовчки спостерігала, як майбутня свекруха ходить по вітальні. Віра Хоміна говорила безперервно про традиції, про порядність, про те, як важливо «не зганьбитися перед людьми». І водночас швидко оцінювала оточення ніби обмірковувала, що тут треба змінити.
Мамо, спробував втрутитися Хома, ми вже обрали ресторан. «Біла лелека», чули про нього?
Віра Хоміна скривилася, ніби від зубного болю.
«Біла лелека»? Цей новомодний заклад? Ні, ні, тільки «Класика»! Там такі люстри, такі серветки! А директор мій старий знайомий
Мамо, у голосі Хоми зазвучала твердість, ми самі заплатимо за весілля. І святкуватимемо там, де захочемо.
Віра Хоміна не знайшла, що відповісти. Вона на мить завмерла, підняла підборіддя:
Ну, як знаєте. Тільки не забувайте, що я вас попередила.
Вона пішла, залишивши за собою шлейф дорогих парфумів і відчуття наближається бурі.
Вибач, винувато посміхнувся Хома, обіймаючи Олесю. Вона трохи емоційна.
Олеся мовчала. Внутрішній голос нашептував це лише початок.
І так воно й було.
Наступні тижні перетворилися на нескінченну низку суперечок, натяків і прихованих докорів. Віра Хоміна знаходила недоліки у всьому від квіткових композицій до розстановки столів.
Рожеві піони? хитала головою. У вересні? Ні, тільки білі калі! А арка має бути іншою, більш пишною. А музиканти Боже, ви серйозно хочете цієї аматорської музики? У мене є чудовий квартет із консерваторії
Олеся трималася з останніх сил. Єдиною її підтримкою була мати спокійна, розсудлива Ганна Шевченко.
Не зважай на це, казала вона, коли донька, виснажена черговим конфліктом, приїжджала до неї за підтримкою. Ти наречена, тобі й вирішувати. А майбутня свекруха просто не хоче змиритися, що син виріс.
Але справжній шторм розпочався через торт.
Ні, тільки подивіться! Віра Хоміна трясла рекламним каталогом. Три яруси? Де цукрові троянди? Де фігурки молодят?
Мамо, Хома говорив втомленим голосом, ми хочемо простий, елегантний торт. Без зайвої помпи.
Простий? Віра Хоміна мало не плакала. Ти хочеш принизити матір перед усім містом? Щоб люди шепотіли: «Ось, дивіться
