Два роки тому, коли мене поклали в лікарню перед пологами, щоб спостерігати за станом дитини і за мною, я опинилась в одній палаті разом з дуже красивою дівчиною. Вона ще не народила, а також очікувала на появу дитини.
Вона була дуже мовчазною та завжди сиділа, дивлячись у вікно. Або ж щось читала. Але не розмовляла зі мною. Так ми пробули в одній палаті чотири дні. Без розмов та в тиші. А на ранок п’ятого дня, Ліна(ми дізнались лише імена одна одної при поселенні мене в палату), раптово мене запитала:
– Тобі ж певно цікаво поговорити, дізнатись про свою сусідку по палаті? – задумано запитала вона, все ще дивлячись у вікно десь в далечінь.
– Звісно ж! – налякано відповіла я, не очікуючи раптової розмови від неї.
– Добре. А тепер скажи – вмієш слухати?
– Так, можу слухати скільки завгодно.
– Добре. Тоді просто послухай мою історію. Може і порадиш щось. Більше не маю в кого поради питати.
– Постараюсь.
– Отож… Я раніше була в дуже паскудних стосунках. Виявилось, що мій колишній чоловік ніколи не був тим, кого завжди зображав. Він був залежним від азарту та спускав гроші, як тільки міг. Коли ж я починала вмовляти його перестати та не програвати такі суми, той підіймав на мене руку. Я не стала довго таке терпіти, тому через рік шлюбу подала на розлучення. Але все не так просто було. Думала, що як розлучусь, то зможу видихнути спокійно, а колишній, виявляється, всі борги на мене почав записувати, коли я сказала про розлучення.
– О матінко рідна!
– Ага, і я так подумала. Благо, він не встиг багато на мене повісити. Боргів по кількості не багато, але суми пристойні. Тоді подруга допомогла знайти роботу. Я перекладачка за освітою, знаю три іноземні мови вільно, то ж мене взяли в хорошу компанію на роботу. Вчилась новим обов’язкам я легко та швидко. Борги частину віддала, частину з мене зняли, постаралась через суд все зробити.
– Ну це вже полегшення хоч якесь для тебе.
– Скажи? Але потім я зустріла гендиректора компанії. Він побачив, що я добре працюю та взяв мене в закордонні поїздки на важливі зустрічі. Я все якісно і швидко перекладала. Одна зустріч, друга, третя. А потім я зрозуміла, що закохалась в цього чоловіка. Дмитро Ігорович, йому тридцять п’ять. Красивий, добрий, чуйний і турботливий. Таких чоловік важко знайти. А вспорівнянні з колишнім – він взагалі ангел, що зійшов з небес. Якось він запропонував мені народити йому дитину і вкласти фіктивний шлюб. Він хотів дітей і сім’ю, але занадто вже він закоханий в роботу. Власне, він сказав, що я йому подобаюсь як жінка, як людина, але на мої почуття відповісти не може. Проте довіряє і хоче довірити таку справу як народження дитини.
– Оу… Це якось дуже спірно. Навіть не знаю, як тобі зараз. Я так розумію, ти погодилась? – запитала я, вказавши кивком голови на її живіт.
– Ну так. Я подумала, що й сама хотіла дітей, сім’ю та спокійне життя. А тут такий чоловік, я його кохаю, пообіцяв забезпечувати та давати нам з дитиною все, чого бажаємо. Хоч і шлюб буде фіктивним, то хоч буду біля того, кого кохаю. А дитина – це моя мрія. Я хотіла реалізуватись як мама. Тільки з колишнім це було нереально. І добре, що не народила від нього. Але… Лікарі зараз кажуть, що є ризик того, що дитина народиться з патологією… І я не знаю, чи не відвернеться від мене Дмитро. Не хочу залишатись сама з дитиною.
– То може спробуй все пояснити та поговорити з ним? Ти не дізнаєшся його реакцію, поки не поговориш з ним.
– … Напевно ти права. Сьогодні і поговорю.
Наша розмова перервалась, адже в палату завітав той самий Дмитро Ігорович. Вони пішли кудись прогулятись. Я хвилювалась за Ліну. А потім вона повернулась з палати вся щаслива та зі смаколиками, якими пригостила мене. Виявилось, що Дмитро показав, що не покине її з дитиною, яка б там не була патологія.
А ще… Зізнався їй, що хоч і намагався не визнавати свої почуття до Ліни, та все ж не зміг їх заперечувати та тепер зробив їй пропозицію. І не щоб укласти фіктивний шлюб, а справжній, від щирого кохання.
