Ми з дружиною живемо добре: майже ніколи не сваримося і не конфліктуємо. Я працюю лікарем, а дружина – вчителькою. У нас є донька Леся. Їй дев’ятнадцять років. Живе вона з нами, навчається у престижному у нашому місті університеті.
Сім’я у нас завжди була забезпеченою: одягаємося ми нормально, не голодуємо, є у нас автомобіль і дача. Відпочинок за кордоном – це для нас дорого, але ми щороку їздимо на море.
Зазвичай я і дружина на дачі живемо. Тільки в період холодів додому від’їжджаємо. А донька наша – студентка, тому більше часу мешкає у місті.
З’явилася у нас нова сусідка. Дуже заможна. Модно і стильно одягається, їздить на розкішному автомобілі, у квартирі – дизайнерські меблі. З нами вона навіть не вітається. А от з Лесею дуже здружилася. Вона старша неї на п’ятнадцять років, але почала її життю навчати.
Ця сусідка порадила доньці якнайшвидше тікати від нас. Вона обґрунтувала це так: доки Леся з нами житиме, багатою не стане ніколи. Мовляв, у нас енергетика бідняків.
Нам з дружиною було прикро таке почути від рідної дочки. Ми ніколи їй ні в чому не відмовляли, старалися, щоб у неї було усе, чого вона бажає.
Звичайно, ми – не олігархи, але і не бідняки. Дружина вирішила з сусідкою з цього приводу поговорити. Нехай не забиває доньці дурницями голову. А я не знаю, чи варто це робити, щоб конфлікт великий не спровокувати.
