Взагалі я людина не конфліктна. Ніколи ні з ким не сварилася й намагаюся уникати людей, що люблять сперечатися. Зі своїми сусідами живу мирно й дружно, але нещодавно трапилася неприємна ситуація, яка не дає мені спокою.
Дівчина я самотня, хлопця немає, від батьків переїхала років 3 тому. Щоб не сумувати тихими самотніми вечорами вирішила завести домашнього улюбленця – висловухого котика. Семі у мене дуже дружній та слухняний. Ніякої шкоди не робить у квартирі, любить купатися та гратися зі своїми іграшками.
Ввечері я випускаю його на вулицю погуляти й чекаю на його повернення вдома. Він шкрябає у двері, коли проситься у квартиру. Якось я випустила семі на вулицю, але його довго не було. Вже почала хвилюватися й думала йти шукати свого улюбленця, як раптом почула крики у під’їзді.
Вибігла з квартири, а там моя сусідка зі своєю маленькою донькою. Дитина плакала й трималася за руку, а мій переляканий котик намагався видертися з рук тієї навіженою, що тримала його за шкірку. Я видерла Семі у сусідки й запитала, що відбувається.
-Ваш кіт скажений. Він напав на мою дитину й подер їй руки! – верещала вона просто мені в обличчя.
-Дуже сумніваюся, що мій Семі чіпав вашу дитину, швидше навпаки – це вона насильно тримала його у себе на руках!
Ми сварилися так голосно, що до нас вийшли інші мешканці будинку. Ледве вдалося розійтися. Сусідка ще довго погрожувала поскаржитися у відповідні органи, щоб мою тварину усипили, а я сказала, що їй потрібно краще виховувати свою дочку, бо інтернати ніхто не скасовував.
