Моя історія дуже жахлива. Принаймні, проживши життя, я і наразі з жахом згадую той вечір. Я, молода дівчина, приїхала вчитися. Навчання давалося легко, а вечірні гулянки я не любила. Подруги брали з собою, але я відмовлялася. В мене принципи. Спочатку вивчитися, а потім все інше. Та одного разу їм таки вдалося мене умовити, і ми пішли до друзів.
Гулянка мені не сподобалася, я трохи постояла, а потім вирішила піти назад в гуртожиток. Викликала б таксі. Так ні, студентка, грошей мало, пішла пішки. Вже на півдороги мене догнав один із тих хлопців, що були на гулянці. Спочатку поводився спокійно, а потім став тягнути у кущі. Я виривалася, кpичала. Він затуляв мені рота, повалив на землю. Вд _арив так, що я втратила свідомість.
Коли опам’яталася, побачила, що лежу в порваному одязі, а той паck уда пішов не оглядаючись. Коли я потрапила в гуртожиток, подруги злякалися мого вигляду. Вся в cин цях, в розірваній одежі. Я відмовилася йти в поліцію писати заяву, тим більше що той паckуда приг pозив, що татусь його прикриє, а мені потім дістанеться . Мені й так жити нe хотілoся. Приїхали мої батьки, пішли в поліцію, та все марно. Ніхто навіть і не думав затримувати того засp анця.
Мене водили до психолога, я декілька разів намагалася скоротити собі віку. А через три місяці дізналася, що вагітна. Лікарі сказали, що вже пізно щось робити, а я нен авиділа майбутню дитину. У визначений термін народився хлопчик. Я на нього навіть дивитися не захотіла. Написала відмову, хотіла відразу піти, та мене не виписували. В палаті зі мною лежала Марія. Вона народила дівчинку. Умовляла мене одуматися. Ми з нею довго розмовляли, навіть адресу повідомили одна одній. Але я одного ранку пішла тихенько.
Коли через чотири місяці одумалася, виявилося, що мого синочка усиновили, але адресу нових батьків не повідомили. У відчаї вирішила поїхати до Марії, розповісти про себе, можливо щось порадить. Коли дійшла до її подвір’я, у них будинок, у дворі побачила два візочки. Спинилася, поруч із двора вийшла їхня сусідка. Я запитала про Марію, скільки в неї дітей.
Сусідка з готовністю розповіла:
– Маша народила двійнят, хлопчика і дівчинку. Тільки з дівчинкою відразу з пологового приїхали додому, а от хлопчик Саша ще три місяці лежав у лікарні. Хвороба в нього була. Наразі всі вдома. Саша, правда не схожий ні на кого, але ж маленький. Виросте, видно буде на кого схожий.
Так я дізналася, що Марія усиновила мого сина. Від тих пір я спостерігаю здалека, як росте мій син, як пішов в садок, в школу, вступив до інституту. Наразі Саша одружений, вони чекають поповнення. Моє життя не склалося, але я дякую Марії, що не залишила мого сина. Можливо я б потім забрала його, і в мене також була б сім’я, але….
