Нещодавно сусідка Оля запросила мене в гості. Я погодилася. До того ніколи не була в неї в гостях. Стрічалися на вулиці, де і спілкувалися.
Ми впродовж десяти років живемо на одному поверсі. Вона заміжня, приємна в спілкуванні, але бездітна. Має лише собаку – пекінеса, з якою часто гуляє в дворі.
Я закінчила всі домашні справи, нагодувала чоловіка, все прибрала і пішла до Олі на чай.
Оля відчинила одразу. Була вдома сама. Щойно відчинила двері, як мені в ніс вдарив неприємний запах. «Можливо, собака щойно сходив у туалет», – подумала я.
Зайшла в кімнату, присіла на диван – запах, на жаль, не розсіявся. Я не подала вигляду, що мені неприємно перебувати в такому приміщенні. Зціпила рот.
У кімнаті було брудно. Скрізь виднівся порох. На підлозі валялися в деяких місцях лушпайки від насіння. Пакет від чипсів. На килимку впадала в око жирна пляма. Біля столу лежали дві пляшки з-під пива. На дивані були крихти від хліба.
Сусідка встигла зробити чай і покликала мене на кухню. У мийці лежала гора немитого посуду. На підвіконні попільниця з недокурками. Не встигла пройти на кухню, як щось прилипло до шкарпеток. Біля «собачої» миски був розкиданий корм.
Оля з сумом повідомила мені, що чоловік хоче розлучитися. Постійно пропадає на роботі. У вихідні дні також кудись щезає. Приходить вночі. Зі мною майже не спілкується. Каже, що його таке життя зі мною не влаштовує.
Мені було її по-людськи жаль. Адже як людина вона дуже хороша. Лиш господиня з неї нікудишня. Куховарити Оля також не вміє – перебивається на канапках і фастфудах. Хіба це їжа для чоловіка? І чи можна нормально жити в такому бруді?
Я дала їй на прощання кілька порад, допила чай і пішла додому. Надіюся, що Оля зуміє вирулити з тої ситуації. Адже все-таки любить свого чоловіка. А за любов треба боротися!
