У селі розповідали неправду про дочку, бо було соромно.
У вузлику, підготованому на смерть, лежали листи від доньки. Гафія дістала їх і поклала померлій під подушку. Нехай візьме їх у могилу, і свій страшний сором
З правдивого. Жахливий сором
Марійка змалку вірила у сни. Так вже склалося. Бувало, дівчата з бригади розповідають сон, а вона задумається і пояснює, що то означає. Рідко помилялася. А свої сни завжди сама розуміла. А ще літала уві сні! Бувало, підніметься над стріхами хат і полетить! Таке відчуття, ніби справжнє! Один сон їй снився раз у раз. Білі коні в сірих яблуках, запряжені в сани, а в санях вона з Дмитром удвох тримають віжки. Коні розганяються так швидко, що злітають у небо! Їм аж дух перехоплює! Кидають віжки, ховаються у санях летять Цей сон снився їй, поки Дмитро був живий. А коли його не стало, вона ще багато разів «літала» на конях, а він стояв поруч, тільки віжок не брав Усміхався Їй так подобалися ті нічні «польоти», хоч і знала коні уві сні до смерті От «політає» вночі, а вдень чи не тиск підскочить, чи в серці не заколотить
Тієї ночі вони знову стояли удвох у санях. Але ніхто не керував. Віжка не було. Коні піднімалися вище, аж до хмар. На хмарці сиділо янголятко з крильцями та посміхалося. «Оленко! Моя Оленко!» скрикнула уві сні Марійка так голосно, що сама себе розбудила
«Час мені Час мені збиратися», прошепотіла вона. Без жалю, без розпачу.
У хаті завжди любила лад, тож вимила підлогу, витрусила килими. Дістала вузлик той, що давно готувала «на смерть», все розклала, навіть листи написала, що й кому. Бо без неї ніхто не розбереться. Чужі люди будуть шарити А прийде Гафія, хто ж іще? Вона єдина до неї заглядала, і подруга, і як сестра. Мало вже її товаришок залишилося, далеко не всі дійдуть ноги не слухаються. А Гафія ще жвава. Прибіжить
Марійка взяла зошит, ручку і почала писати.
«Пробач мені, Гафієчко. Ти мені найрідніша. Ми з тобою, як сестри, прожили Не винось на люди, прошу, мій страшний сором. Мені вже, може, і не буде боліти, коли люди говоритимуть, але все одно благаю Я багато років брехала людям і тобі, сестро, що маю добру доньку, а не їздить вона до мене, бо хворіє А насправді я не знаю, де вона. Думаю, що жива, тільки покинула мене давно. І щоб не соромно було, я всім брехала, і тобі теж Не чекай на мою доньку, не шукай її Поховай мене біля Дмитра, де місце залишила. Хату й усе, що в ній, тобі віддаю. Може, дітям твоїм знадобиться. Не вийшло в мене виростити доньку Страшний сором за це маю. І нехай він із
