Народилась я в селі. І, як відомо, в таких маленьких населених пунктах зазвичай всі знають один одного і не пропустять шанс зайвий раз когось обговорити. Коли мама народжувала мене, то мало сама не відійшла на той світ. Тому після пологів лікарі заборонили їй знову вагітніти. Тому в сім’ї я росла єдиною дитиною.
В той час сусіди наші були багатодітною сім’єю. Олексій і Марічка виховували аж десятеро дітей. Інколи мені здавалося, що вони їх навіть перестали розрізняти. Марічка постійно сиділа в декреті, а Льоша також займався лише домогосподаркою, на роботу не ходив.
В селі особливо роботи то й не знайдеш, та всі жителі займались господарством, з того й мали за що жити. В цей час сусіди не мали на городі нічого. В хліві також стояла лише одна свинка і декілька курок. Люди в селі щедрі, добрі, завжди старались допомагати бідному подружжю. Тим більше, дітям треба щось їсти, вони не винні, що батьки про це не турбуються.
Як тільки я закінчила школу, то повністю осиротіла. Тато відійшов у засвіти ще раніше, а зараз і мама покинула мене. Тому я переїхала жити до дідуся. Одного разу до нас пізно ввечері хтось почав голосно стукати у двері. Це виявився синок Льоші і Марії. Малому Дмитрику було 7 рочків. І все, що він хотів, це трішки поїсти. Нам стало його шкода, тож запросили малого до столу. Так він почав приходити до нас мало не щодня і я жодного разу не відмовила йому. Дід не був проти начебто.
А потім в селі сталась страшна трагедія. Олексій на п’яну голову поліз у воду і потонув. Марія не змогла пережити горе і остаточно закинула догляд за дітьми, вдарилась в чарку і всіх забрала служба опіки.
Поступово деяких діток почали всиновлювати. Та маленького Дмитрика навідувала час від часу я. А коли йому виповнило 18, то він і зовсім переїхав до мене. На той час у мене була своя сім’я, та кинути давнього знайомого я не могла. А Діма шанувався з нами, допомагав всім чим міг. Можна сказати все хазяйство на собі тримав, поки чоловік був на роботі.
А згодом і сам хлопець знайшов свою долю та одружився. І до цього часу ми дружимо сім’ями і відчуваємо якийсь особливий зв’язок. Здається, ніби рідні душі. Так і з’явився у мене брат, друг, порадник на все життя.
