Софія Василівна виховувала єдину доньку самостійно. Жінка ніколи не була заміжня та не знала, що означає бути «як за кам’яною стіною». Ще у молоді роки на неї звалилася уся важкість дорослого життя. Рано не стало батька, мама занедужала та злягла. Молода дівчина змушена була покинути навчання та піти на роботу, щоб хоч якусь копійку мати на кусок хліба.
Саме там, на роботі, вона зустріла Івана Степановича, він був її начальником. По своїй наївності та недосвідченості Соня довірилася цьому чоловіку та повірила у кохання. Але через три місяці, сповістивши коханого про вагітність, вона не лише втратила надію на щасливе майбутнє, а й роботу. Іван Степанович не хотів бути приводом для пліток, тому звільнив вагітну робітницю.
Не тямивши себе від злості, дівчина покинула своє рідно місто, залишивши матір на сусідку та поїхала шукати кращої долі. Коли народилася Стефанія, Соня вперше за все своє життя відчула, що таке бути щасливою. Нехай дівчинка росла не в багатстві й мама не могла дозолити собі дорогих подарунків, але найголовніше, що вона була в оточенні любові.
Стефа виросла красивою та розумною дівчиною. Змогла самостійно вступити у медичний коледж та закінчити його з червоним дипломом. Потім пішла на роботу у приватну клініку, де і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком.
Новина про майбутнє весілля доньки стала для Софії Василівни трішки шокуючою, але радісною. Правда, у жінки зовсім не було ніяких заощаджень, адже усі зароблені гроші вона відсилала хворій матері. Та вона знайде вихід із ситуації.
Зі своїми сватами вперше вона познайомилася перед весіллям. Свати збиралися обговорити деякі церемоніальні питання. Їхня домівка була великою та заможною. В домі все сяяло чи то від чистоти, чи то від шику. Подружжя було дуже високої думки про себе. Весь вечір вони вихваляли свої статки та детально розповідали, що скільки коштує в їхньому домі.
-Свахо, ви не хвилюйтеся, ми ж бачимо, що ви неспроможні організувати весілля для доньки, тому всі витрати візьмемо на себе. За вас також заплатити чи з цим ви зможете впоратися? – єхидно запитала мама нареченого.
Пані Соня відчувала себе некомфортно поруч із цими людьми, але на слова не зважала. Для неї головне – щастя дочки, а решту вона може стерпіти.
В день весілля Софія Василівна зі сльозами на очах дивилася як наряджають її дочку. Стефа була справжньою красунею у цій білій сукні. Може це і не дорога модель з останньої колекції відомого дизайнера, але вона змогла самостійно придбати дитині наряд. До речі за гостей зі своєї сторони вона також заплатила самостійно.
Свати не втомлювалися вихвалятися перед гостями та брати усі заслуги на себе. «Дивіться, яке пишне весілля ми влаштували для своїх дітей». Софія Василівна на те не зважала, бо після сьогоднішнього вечора вона більше не буде зустрічатися із цими пихатими людьми.
Коли настав час вручати подарунки, розпочали із батьків нареченого. Вони, із притаманним їм егоцентризмом, спершу озвучили ціну подарунку. А потім вже його вручили. Це була путівка у медовий місяць за кордон. Усі гості почали голосно аплодувати та хвалити їх за щедрість. Коли ж черга дійшла до мами нареченої, запрошені байдуже повернулися о святкування, не зважаючи на жінку.
-Синку, сьогодні я вручаю тобі подарунок цінніший від мого життя – свою донечку Стефу. Прошу тебе, берегти та любити її до останнього подиху. Думаю після медового місяця ви захочете повернутися у власну домівку, тому вручаю вам ключі від вашої квартири.
Гості аж роти повідкривали від здивування, а свати були не в собі від злості. Як же так вийшло, що ця простачка переплюнула їх подарунок.
Молодята підійшли до Софії Василівни та низько поклонилися, дякуючи не стільки за подарунок, як за добрі слова.
