Я сирота й виховувалася у дитячому будинку. Коли не стало моєї мами, то мені було дванадцять років. Тата я ніколи не знала. Він був для мене тільки образом у думках та голові, до того ж не найкращим образом, адже мама не дуже добре про нього згадувала. Винити її за це не можна. Що то за чоловік, що покинув вагітну жінку. Інших родичів в мене не було, тому я й потрапила до дитячого будинку у нашому місті. Зрозуміло, що ніхто не хотів брати собі дівчинку, яка ось-ось стане підлітком. Бездітні пари намагалися всиновлювати немовлят. Я змирилася з тим, що мені доведеться розраховувати тільки на себе.
Коли мені виповнилося вісімнадцять, то я отримала у володіння мамину трикімнатну квартиру. За пільгами вступила до університету. Розуміння того, що мені не має звідки чекати на допомогу дало мені сильний імпульс. Я гарно навчалася, ходила на додаткові курси перукарів та манікюру й вже через пів року мала роботу, яка стабільно приносила мені прибуток. Життя стало ще веселішим, коли я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Ми навчалися в одній групі. Я була відмінницею, а він моєю повною протилежністю. Прогулював пари, не готувався до занять. А так, як я була старостою, то в нас з ним постійно був зв’язок. Правду говорять, що протилежності притягаються. Так вийшло й з нами. Після чергового відвідування разом з ним деканату через його відставання по навчальній програмі він запросив мене на чашку кави. «Хочу тобі віддячити за те, що допомагаєш мені». З того дня ми почали зустрічатися. А перед нашим випускним одружилися. Все було добре, але його мама не давала мені життя.
Вочевидь, ще під час першого нашого знайомства вона вирішила, що раз я з дитячого будинку, то на мені можна їздити як завгодно. Але яким було її здивування, коли зустріла опір. Неправильно думати, що вихованці дитячих будинків не можуть себе захистити. Я одразу показала їй свій характер, що й стало причиною того, що вона мене не злюбила й усіляко намагалася відмовити свого сина від майбутнього весілля.
Та її старання були марними. Ми одружилися. Поки в моїй квартирі робився ремонт, то ми мешкали на найманій. Свекруха мала однокімнатну. Я досі не можу зрозуміти як там могли мешкати вона, свекор, мій чоловік та його сестра. А нещодавно на спільній вечері свекруха розповіла мені про свій план. Вона захотіла разом з чоловіком та своєю дочкою переїхати у мою квартиру, а нам віддати свою однокімнатну. «Так усім буде зручніше» – сказала вона. Я одразу поставила її на місце. «А чого Ви вирішили, що я погоджуся. Це моя квартира і я вирішуватиму, що з нею робити» – після моїх слів почалася сварка. Відтепер я офіційно стала ворогом номер один для свекрухи. А мені байдуже. Головне, щоб чоловік кохав й ніхто не намагався на мені їздити.
