Я проста дівчина з села, яка власними знаннями вступила на навчання до педагогічного університету. Відверто кажучи, ніхто з моїх рідних не вірив, що в цьому світі таки можливо вступити без хабарів і домовленостей на державну форму навчання і ще й стипендію отримувати. А мені це вдалося.
Вже на третьому курсі я познайомилася із своїм майбутнім чоловіком. Стосунки у нас закрутили ся швидко і напрочуд виявилися дуже міцними.
Вже через рік ми одружилися. Жити вирішили одразу окремо від батьків. Хоча його батьки мали велику три кімнату квартиру.
Тому орендували собі однокімнатну і жили в спокої і любові. А коли я завершувала навчання на п’ятому курсі – ми дізналися про нашу вагітність. Ох і щасливі ми були. Ми наче на крилах літали.
Потім я знайшла роботу, попрацювала майже чотири місяці і пішла у декрет.
Справжні чвари у нашій родині почалися після народження нашої донечки.
Беззаперечно, ми не тямили себе від радості, адже стали батьками. Я тепер мама, а мій чоловік – тато.
Але от свекруха додала в наші стосунки розмовки і сварки.
Все почалося ще з пологового будинку. Коли нам запропонували одразу на місці оформити всі необхідні документи для донечки. Свідоцтво про народження нам справді видали і жодних проблем не було.
А от і з пропискою почалися справжні катавасії.
На орендовану квартиру ми дитину не могли прописати, і це зрозуміло. До моєї мами в село – та без проблем.
Але в садочок у місті тоді дитина не потрапить.
Ми з чоловіком і подумати не могли, що свекор і свекруха стануть у таку позицію. Вони рідну онуку не захотіли прописати в себе в квартирі, щоб дитину до садочка оформити.
Це ж лише подумати! Рідні дід і баба, а такі наче чужі і незнайомі.
Хіба ця дитина їм якимось чином нашкодить?! Ми ж не збираємося з ними жити під одним дахом, а тим паче вимагати житлову площу на дитину.
Всього на всього нам потрібна була ця прописка для того, щоб одразу стати на чергу до садочка. Я ж в декреті постійно не можу сидіти, і чоловік нас утримує всіх.
Але свекри були непохитні. Тоді я вже не знала, що ж нам робити. І мені допомогла моя подруга з інституту.
Вона погодилася прописати нашу дитину в себе, щоб ми отримали місце в садочку.
Якщо ви думаєте, що потрапити у садок – це не проблема, то ви глибоко помиляєтеся. Це майже не реально. Чергу займають одразу ж після народження дитини і то не завжди потрапляють.
