Марина Василівна, моя свекруха, людина непогана, працьовита, онуків любить, нам з чоловіком Женею не надокучає, бо живе окремо. Бачимось з нею по вихідних та святах, інколи відвозимо онуків на вихідні до бабусі.
Не дивлячись на біду, яка спідкала нашу країну, Марина Василівна вирішила відсвяткувати свій ювілей, п’ятдесят п’ять років, у скромному сімейному колі…на 20 гостей.
Скільки того життя…Треба жити тут, і зараз, бо завтра може і не настати.
Оскільки, ювілей вагомий, то Марія Василівна вирішила не соромитися, і склала топ-список бажаних подарунків.
Зазвичай “мамині” побажання щодо подарунків входили в розумні фінансові рамки. А тут, перед ювілеєм, вона розійшлася:
- новий холодильник, висотою під 2 метри;
- кухонний комбайн;
- золотий ланцюжок з іконкою;
- гроші на нові зуби.
Найспритніші родичі забронювали подарунки, які вони куплять. Нам з чоловіком залишився холодильник або оплата нових зубних імплантів. В сьогоднішній час, коли багато людей залишилося без роботи. Нам з чоловіком пощастило більше, зарплату платять, хоч і знижену, але розкидатися грошима зараз не на часі. Тим більше ми виховуємо двох синів-близнюків. Одяг на хлопчиках просто “горить”. І всі покупки треба множити на 2. Гаджети, смаколики, одяг, шкільне приладдя та іграшки.
Женя, коли відвідував матір, минулих вихідних, їй тонко натякнув, що вона замовила дуже дорогі подарунки.
Нехай за святковим столом зберуться усі рідні, подарують подарунки, які спроможні подарувати.Так буде правильно,мамо.
Марина Василівна, звичайно, образилася на сина. Намагалася пояснити , що 55 років жінці буває раз у житті, що вона підняла на ноги єдиного сина, дала йому престижну освіту, у всьому завжди собі відмовляла, а зараз він так їй віддячує.
Не очікувала від тебе, сину, таких прикрих слів.
На сімейній нараді ми з Женею порадилися, і вирішили подувати Марині Василівні 300 доларів в конверті та розкішний смачний букет з екзотичними фруктами та квітами.
Народна мудрість каже: “Дарованому коню в зуби не заглядають”.
Прийшли ми на свято, вручили подарунок, ну а під час самого святкування дізнались, що всі родичі одумалися, і принесли подарунки по своїх фінансових можливостях. Свекруха хоч і розчалувалася трохи, але сильного виду не подала.
Марина Василівна була щаслива, що рідні таки прийшли її привітати, і вона розділила радість свого дня народження з близькими людьми. Головне увага, а не подарунки.
Головне, що всі мої близькі живі і здорові.
Ми посиділи до початку комендатської години, і порозходилися по домівках. Наступного дня свекруха подзвонила для сина, перепросила його, що так примусово замовляла подарунки, подякувала за гроші та смачнющий букет з екзотичними фруктами. Ну і в кінці розмови сказала, що на всі свята від єдиного люблячого сина чекає маленькі конвертики з доларами.
За рік назбираю собі на нові зуби.
Занавіс…
Ну а ви як вважаєте? Чи правильно робить моя свекруха, ось так відверто, не соромлячись, говорить про свої бажання?
