Хочу поділитися з вами своєю історією й уже наперед знаю, що знайдуться серед читачів персони, які не поділятимуть моєї думки. Що ж, діло ваше, але молоді жінки все ж повинні мене зрозуміти та підтримати.
Після весілля ми з чоловіком поселилися у квартирі, що дісталася йому у спадок від бабусі. Помешкання малесеньке, одна головна кімната, тісна кухонька, коридор та ванна кімната. Ми навіть гостей не можемо у себе приймати, бо реально ніде розвернутися. Тому якщо і зустрічаємося з друзями чи рідними, то тільки в кафе чи ресторані.
Нещодавно на святкуванні нашої першої річниці весілля батьки чоловіка порушили питання про поповнення у родині. Сина вони мали досить пізно, тож уже були в літах. «Ми ще хочемо встигнути взяти на руки свого онука чи правнучку» – залепетала до мене свекруха. Я й сама була не прости дитини й чоловік цю ідею підтримав.
Мені здавалося, що коли я завагітнію та народжу первістка, то батьки чоловіка самі запропонують нам обмінятися квартирами. На хвилиночку, вони власники розкішної трикімнатної квартири майже у центрі міста. Усю вагітність я почувала себе прекрасно, не виникало жодних проблем чи ускладнень, тож у зазначений термін на світ з’явився наш синочок Макар.
Родичі влаштували грандіозне гуляння. Обмивали онука кілька днів. Щоправда, з пологового ми з чоловіком повернулися у свою мініатюрну квартиру. Ніхто навіть не заїкнувся про те, щоб помінятися чи хоч якось покращити наші житлові умови. Тепер нам доводиться тіснитися на своїх квадратних метрах з немовлям, яке постійно плаче. Ніде навіть заховатися, хоч на хвильку.
Мої батьки живуть у селі, далеко від нашого міста, тож допомогти не мають змоги. Свекруха часто навідується в гості, щоб поняньчитися з онуком. Якось вона мені заявила, що буде легше, якщо народжувати дітей один за одним, тоді одразу обох вибавиш й можна спокійно спати вночі. Я не втрималася й запитала у неї:
-Це звісно прекрасно, але нам другу дитину у себе на голові тримати? Ви ж бачите, що у нашій коморі немає місця навіть для двох. Могли б якось посприяти розв’язанню цієї проблеми.
Свекруха нічого не відповіла, але того ж вечора прислала мені вакансії дистанційної роботи. Її натяк я прекрасно зрозуміла, але хай навіть не мріє, що зможе знову приходити до нас, коли їй заманеться й няньчитися з онуком. У нашій квартирі немає місця для такої бабусі.
