Всі наші знайомі завжди мені кажуть про одне і те ж:
– В тебе чудова свекруха! Тобі з нею дуже пощастило!
І я не можу не погодитись, адже це насправді так. Ця людина неймовірна. Буквально в усьому. Чудова жінка, приємна співрозмовниця, розумна, добре, щедра, одразу прийняла мене з відкритими обіймами та ми порозумілись ще з першого дня нашого знайомства.
Її щедрість справді дуже велика. Свекруха віддала нам всі свої заощадження, коли дізналась, що ми хочемо взяти іпотеку на будинок. Дякуючи її допомозі, ми змогли дуже швидко зробити будинок мрії та виплатити кредит без шалених відсотків у дуже швидкий, як для такої справи, термін.
Я завжди їй безмежно вдячна за її вчинок та за те, яка вона людина. Проте була для мене одна загадка в свекрусі. Чому вона не запрошує нас до себе додому. Навіть чоловіка туди не кличе вже скільки часу. Раніше кликала, до того як ми з Данею одружились, а після весілля перестала.
Проте одного разу сталось так, що нам таки довелось зайти в квартиру свекрухи. Вона потрапила до лікарні і її поклали в стаціонар. Тому свекруха подзвонила нам та попросила придбати їй деякі речі та піжаму.
Я не дуже зрозуміла, чому потрібно було купити, якщо можна просто привести речі з дому, але не стала сперечатись.
Ми з Данею змогли знайти все, окрім піжами, адже підходящих розмірів не було. Тоді, порадившись, вирішили таки заїхати на квартиру та знайти піжаму там
Краще б я туди не заходила. Павутина, гори пилу, повсюди розкиданий одяг. І чистий, і брудний. Як можна було так запустити квартиру? Ну от як? Я ж була в неї вдома і все було добре. Навіть, можна сказати, чудово! А тут…
Ми вирішили, що після того, як свекруху випишуть, ми обговоримо з нею цю проблему. Можливо в неї є якісь проблеми, або що? Всяке може бути. Проте поки дітей я до неї відпускати не буду. Моторошно, якщо чесно.
А піжаму ми таки купили. Ледве, але знайшли.
