Коли свекруха зателефонувала, щоб привітати мене з моїм днем народження, я точно не очікувала, що після побажань щастя, здоров’я та всього найкращого, одразу почую, що я неймовірно жадібна скнара, через яку її синочок живе в бідності та 3лид нях.
Все це сталось через те, що ми вирішили не святкувати моє день народження та трохи зекономити гроші. Просто взяли б невеличку вечерю на двох вдома, щоб провести цей день разом.
Але ж родичам треба гуляти. Треба десь посидіти, випити, поїсти. Але їх не хвилює, що в нас з фінансами. Ну як, свекруху хвилює лише те, що ми сильно заощадливі. В нас мрія є велика. Ми хочемо побудувати власний будинок.
І звісно ж, щоб зібрати на нього гроші треба бути заощадливими. Тим більше, що значна частина грошей йде на оренду квартири. І то, треба часто переїздити, бо орендодавці часто дуже дивні люди. То прийдуть без попередження посеред ночі, то своїх родичів в квартиру приведуть, щоб чаю попити.
А тут мало того, що родичам весь час би по гостях ходити та й задарма наїдатись, так ще й вимагають онуків. Які онуки, якщо в нас немає де жити? По орендованих весь час скакати? Свекрусі дуже легко говорити, коли вона колись квартиру від держави отримала, а нас до себе в трикімнатну квартиру не пускає, бо, бачте, місця мало буде.
Я поклала слухавку, бо не збиралась далі слухати її звинувачення. Ніби я змусила свого чоловіка мріяти про будинок. Це наша спільна ідея була. Але я від цієї жінки вже втомилась, тож більше нічого їй не пояснювала.
