Щойно народилася дитина, і до нас переїхала жити свекруха. Звісно, мене це обурювало. Вона – жінка владна. Хай їй грець! Сиділа б удома і теревенила по телефоні зі своїми подружками. Але ж ні! Вона хоче бавити внучку.
Наразі я сама добре справляюся з обов’язками матері. Так що матір чоловіка лиш крутиться мені під руками і вказує, що , на її думку, є треба зробити по-іншому.
Я терплю. Однак моє терпіння може скоро закінчитися. Бо не люблю, коли мені приказують, що я повинна робити. Тим паче, що в неї свої погляди на життя, а в мене – свої.
Казала про це чоловікові, але він відмочується. А вона каже, що я не так варю картоплю, бо одразу заливаю її водою. Треба класти картоплю, за її словами, в окріп, тоді вона зберігає більше мікроелементів.
Кашу солю зарано. Дитину годую неправильно. Коли вона мені про це сказала, я спаленіла. Адже вона підходить до всього дідівськими методами. Мене це зовсім не влаштовує.
І врешті я не витримала, сказала, що я хочу побути трохи сама. Тобто натякнула їй, що пора повертатися додому.
Свекруха образилася на мене, розплакалася, сказала, що я дуже невдячна невістка. А ввечері довго скаржилася на мене синові. Казала, що вона душу вкладала в кожну роботу і внучку любить понад усе. А от я – нікудишня невістка. І вона не вступиться від нас нізащо, бо я можу згубити дитину і занапастити свого чоловіка через неправильне приготування їжі.
Тепер я постала перед дилемою – що робити. Після її розмови з сином, яку я підслухала, вона мені стала дуже неприємна. Скажіть, як мені далі жити під одним дахом. Чоловікові байдуже до цієї проблеми. Він з нею знаходить спільну мову. А от я готова навіть порвати з чоловіком, лиш би її не бачити у власній квартирі.
Порадьте, як вийти з тієї ситуації?
