Свекруха сама називала мене утриманкою і неробою, а тепер благає повернутися в декрет. А собі думаю, що це все тому, що вона надто самовпевнена.
Народила я нашого синочка за кілька місяців до початку пандемії і робочої кризи.
Підприємства масово почали закривати, заробітні платні урізали, адже люди не виходили нікуди, то ж клієнтопотік накрився.
Насолодилася я своїм материнством рівно півроку. Потім свекруха почала мене звинувачувати в тому, що я ледащо і лише відпочиваю цілими днями.
Жили ми з нею, тож кілька тижнів таких наїздів на мене і моє молоко зникло. Тепер дитина харчувалася кашами, добре що якраз перший прикорм можна починати.
Ну а каші, як самі розумієте – це лишні витрати.
Мені нічого не залишалося, як виконати мрію свекрухи – сина залишити на неї, бо вона на пенсії і за дитиною нема такої великої роботи коли за нею дивишся, а самій вийти на роботу.
Кожного дня чула дорікання, що я їм її хліб, і пора самій заробляти.
Так, як я бухгалтер, то для мене робота була і на неї нічого не вплинуло.
Син підростав, почав повзати, а тоді ходити і вже за три-чотири місяці я почула від свекрухи, що вона втомлюється. Мовляв їй важко з такою активною дитиною, і вона вже далеко не молода жінка.
І уявіть собі, тепер вона казала, що я скинула на неї нашого сина, а сама втекла від материнських обов’язків на роботу і там сиджу з самого ранку і до пізнього вечора, лиш би дитиною не займатися.
Цій старій пенсіонерці не вгодиш. Тепер вона просить мене повернутися з роботи назад в декрет.
Добре, що я можу свою роботу виконувати дистанційно. То ж я тепер сиджу з сином вдома, і в той же час встигаю працювати і заробляти собі на хліб і дитині на кашу. Та й свекруха вже не має чим дорікнути.
От лише це не надовго. Буквально якийсь місяць-другий і вона знайде до чого придертися знову.
