Ми з Іваном зустрічаємося давно. З моїми батьками чоловік знайомий, а з його все не виходило познайомитися. Наші відносини зайшли далеко, і ми вирішили одружитися. Призначили день знайомства, і ми з мамою і татом пішли до батьків мого хлопця. Іван зустрів нас біля під’їзду їхнього будинку.
Зайшли до квартири, познайомилися, все пристойно. Нас посадили за стіл. Говорили між собою. А потім мама Івана запитує в мене:
– Надійко, а ти не хворієш?
– Ні, – відповідаю.
– Та останнім часом то в однієї знайомої хвора невістка, то в другої. Ти пройди обстеження, а результати потім мені покажеш.
– Я не хвора.
– Я сказала, спершу обстеження.
Дивлюся на Івана, він сидить, схиливши голову. Мій тато поглянув на Івана, на сваху. Встав із за стола і пішов. Мама вибачившись поспішила за ним. Я сиджу. Останньою крихтою було те, що я почула, як свекруха шепотіла Івану:
– Я поселяюся в різних кімнатах. І не смій до неї підходити до тих пір, поки не пройде обстеження. А якщо в неї болячки які є, що тоді?
Я дивилася на Івана, а він погоджуючись кивав головою. Мені хотілося вийти й крикнути, що він давно спить зі мною, і ніяких болячок немає. Але замість цього, я розвернулася і пішла геть. Такого маминого синочка мені не потрібно. Добре, що вчасно роздивилася, і не потрапила до їхнього сімейства.
