За спиною шепотіла свекруха:
Що це ти таке говориш, Маріно Іванівно?! голос Людмили Кирилівни дзвенів від обурення. Як можна таке про невістку розпускати?
А що я сказала? удавано здивувалася сусідка, поправляючи окуляри. Я ж нічого поганого, просто помітила, що твоя Оксана якась не та стала. Чи то дуже втомилася, чи то…
Чи то що? Людмила Кирилівна наблизилася до паркану. Договорюй вже!
Та не знаю… Маріна Іванівна знизила голос до шепоту, але так, щоб чули й у сусідньому дворі. А раптом вона того… у положенні? Та поки приховує? Адже дивно заміжня вже третій рік, а дітей нема…
Оксана завмерла біля калітки, стискаючи в руці пакет із хлібом. Вона йшла з магазину й випадково почула цю розмову, а тепер не могла зрушитися з місця. Серце калатало так голосно, що здавалося, його чує весь світ.
Маріно, ну що ти несеш! махнула рукою свекруха. Молоді ще, кар’єру будують. Оксана в банку працює, відповідальна посада. Не до дітей поки.
Так, кар’єра… протягнула сусідка. А я ось дивлюся, як вона зранку виходить із дому. Бліда якась, під очима синці. І до магазину тепер часто бігає, раніше такого не було. А вчора бачила, як біля аптеки стояла, довго щось у вітрині розглядала…
Оксана відчула, як по спині пробіг холодок. Справді, вона була біля аптеки вчора, роздивлялася тести на вагітність, але так і не наважилася купити. Страх сковував її вже два тижні страх перед невідомістю, перед розмовою з чоловіком, перед тим, що життя може змінитися назавжди.
Та годі тобі фантазувати! розсердилася Людмила Кирилівна. Оксана дівчина хороша, працьовита. Якби щось таке було, вона б мені першій сказала. Ми з нею добре спілкуємося.
Добре спілкуєтеся… повторила Маріна Іванівна зі дивною інтонацією. А ти знаєш, що вона щовечора дзвонить своїй мамі? Довго розмовляє, а як Андрій приходить одразу трубку кладе?
Оксана заплющила очі. Так, вона дійсно дзвонила мамі щодня, особливо останнім часом. Але не тому, що ховала щось від свекрухи, а просто… мама краще її розуміла. З нею можна було поговорити про роботу, про страхи, про те, що іноді хочеться побути самій.
І що тут поганого? захищалася Людмила Кирилівна. Дівчина любить поговорити з матір’ю, це ж нормально.
Нормально, звісно, погодилася сусідка, але в голосі відчувався підтекст. Тільки ось Зінаїда Семенівна розповідала, що бачила Оксану на зупинці, коли та з роботи їхала. Плакала дівчина, каже. Сиділа в автобусі й хустиною очі витирала.
Оксана згадала той день. Так, вона плакала в автобусі, але не через вагітність чи сімейні проблеми. Просто на роботі був дуже важкий день звільнили її колегу, з якою вони дружили багато років. А начальник натякнув, що скорочення триватимуть. Страх втратити роботу, особливо зараз, коли вони з Андрієм збирали на квартиру, тиснув на неї все сильніше.
Слухай, Маріно, голос свекрухи став твердішим. Що ти хочеш цим сказати? Говори прямо, не ходи навколо.
Та нічого особливого, поспішно відповіла сусідка. Просто мені здається, що в неї якісь проблеми. Може, на роботі щось не так? Або… вона знову знизила голос, з Андрієм у них не все гладко?
З сином у них усе чудово! спалахувала Людмила Кирилівна. Вони люблять одне одного, це ж видно!
Видно, видно… пробурчала Маріна Іванівна. А ти звернула увагу, що останнім часом Андрій пізніше додому приходить? І одягається якось… охайніше. Нову сорочку купив, парфумами став користуватися…
Оксана стиснула кулаки. Так, Андрій дійсно затримувався на роботі, але у них був великий проєкт, і він чесно розповідав їй про кожен день. А сорочку йому подарувала вона сама на день народження. І парфуми теж вона купувала просто хотіла привіт чоловікові зробити.
Маріно Іванівно, тихо, але ду
