Крик душі! Я живу з чоловіком в селі. Його мама живе навпроти. Вона не дає мені спокійно жити. Постійно приходить до нас і критикує все, що я роблю. Свекрусі не подобається моя їжа. Вона поливає помиями мої страви. На думку свекрухи, її синочка ніхто не годує. Він сильно схуд, бо я його голодом морю! Цей синочок їсть чотири рази на день, набрав одинадцять кілограмів і нічим мені не допомагає.
Я вагітна тягаю важке. Город сам себе не посапає, а клумба — не польється. Я самотужки викорала картоплю та іншу городину. Чоловік нічого не робить. Він цілий день дивиться телевізора, палить в кімнаті та їсть. Я готую два баняки в день. Чоловік з’їдає все. Перу руками, бо він не може відремонтувати пральну машину.
Жахливо втомилася. Я не можу піти назад додому. Мама старого виховання. Вона вважає, якщо пішла з хати, то доросла і повинна самотужки вирішувати свої проблеми.
Я ледь тримаюся на ногах. Спина болить, руки в мозолях, голова майже не думає. Свекрусі в радість мої муки. Вона каже:
— Нарешті попрацюєш по справжньому! Вміла коси заплетати та губи фарбувати, а зараз навчилася вести господарство по справжньому!
Їй все одно, що її синочок нічого не робить, що в мене болить спина і тягне внизу живота. Свекруха черства жінка. Якось я почула, як вона вмовляла мого чоловіка дати мені прочуханки. Вона вважає, я лінюся.
— Подивимось. Якщо вона не виправиться, доведеться повчити манерам. — Відповів чоловік своїй мамі.
Свекруха сяяла від щастя. Вона ходить і говорить, як папуга:
— Скоро, скоро… Ще трішечки… І буде в тебе солодке життя!
За що мені це все? Де я оступилася, що Господь так мене карає? Я не знаю як бути!
