Свекруха вирішила, що вона знає краще
Оксана здригнулася від різкого дзвінка. На екрані світилося «Ганна Степанівна». Свекруха дзвонила вже третій раз зранку. Оксана глибоко зітхнула, зібравшись із силами, і взяла трубку.
Так, Ганно Степанівно, слухаю.
Оксанко, чому не береш трубку? голос свекрухи звучав з докором. Я тобі дзвоню та дзвоню!
Я кашу Софійці варила, руки були зайняті, збрехала Оксана, хоча насправді просто не хотіла в сотий раз обговорювати те, як неправильно вона виховує дитину.
Знову ці каші! Я ж казала дітям потрібне мясо! Мій Андрійко на мясі виріс, ось який кріпкий! А твоя Софійка зовсім бліденька, от-от вітром здує.
Оксана заплющила очі й порахувала до пяти. Їхній донечці було всього три роки, і лікар сказав, що вона розвивається нормально. Просто в батька така статура.
Ганно Степанівно, ми її годуємо і мясом. Сьогодні на обід будуть фрикадельки.
От і добре! Саме тому й дзвоню. Я до вас сьогодні заїду, привезу курячий бульйон. На кісточках, як Андрій любить. І котлет наліпила, за моїм рецептом. А то ти зі своїми фрикадельками…
Оксана поморщилась. У «фрикадельках» чувся такий неприхований сарказм, наче вона пропонувала дитині отруту.
Не варто турбуватися, у нас усе є, спробувала заперечити вона.
Яке там турбування? Бабуся онучку відвідати хоче! Хіба заборониш?
У цій фразі був увесь характер свекрухи вміння поставити питання так, що будь-яка відповідь, окрім згоди, виглядала б як жахлива грубість.
Звичайно, приїжджайте, здалася Оксана.
Закінчивши розмову, вона притулилася чолом до холодного віконного скла. За вікном кружляли рідкісні сніжинки. Листопад видався похмурим.
Мамо, з ким ти розмовляла? із дитячої кімнати виглянула Софійка, тримаючи в руках потертого плюшевого ведмедика.
Бабуся Ганя приїде сьогодні, посміхнулася Оксана, намагаючись, щоб голос звучав радісно.
А вона знову говоритиме, що я погано їм? насупилася дівчинка.
У Оксани заломило серце. Навіть дитина помічала цю постійну критику.
Бабуся просто дуже любить тебе й хоче, щоб ти виросла здоровою та сильною.
Софійка не виглядала переконаною, але кивнула і повернулася до іграшок.
Оксана взялася за прибирання. Хоча вони з чоловіком любили творчий безлад, перед візитом свекрухи квартира мала сяяти чистотою. Інакше обовязково буде коментар про те, що «у такій хаті й мікроби заведуться».
За дві години вона встигла вимити підлогу, протерти пилюку й навіть спекти яблучний пиріг єдине її кулінарне досягнення, яке свекруха завжди хвалила.
Андрій мав повернутися з роботи до обіду. Вони обоє працювали віддалено він програмістом, вона дизайнеркою. Але сьогодні в нього була важлива зустріч із клієнтом, тому він поїхав до офісу.
У двері подзвонили о другій годині. Ганна Степанівна була точна, як швейцарський годинник.
Отак здоровенькі, наречено! Свекруха, невисока жінка з фарбованим у каштановий колір волоссям, урочисто увійшла в квартиру, обвішана сумками. А де моя принцеса?
Софійка несміливо визирнула з кімнати.
Іди сюди, золотце! Бабуся солодощів принесла!
Дівчинка підійшла й простягнула ручку для поцілунку. Цього жесту її навчила саме Ганна Степанівна, яка вважала, що дівчат треба виховувати «справжніми панянками».
Руку цілують тільки дорослим дівчатам, свекруха нахилилася й обняла онуку. От коли тобі буде шістнадцять, тоді й будеш ручки простягати кавалерам. А бабусі просто «здоровенькі» говорять.
Оксана завела очі, поки свекруха не бачила. Суперечливих порад у вихованні від неї було більш ніж достатньо.
Ганно Степанівно, давайте я допоможу вам із сумками, запропонувала Оксана.
Так-так, неси на кухню. Я стільки всього наготувала! Андрійко має нормально харчуватися, а не перебиватися чим попало.
На кухні свекруха відразу ж взялася командувати:
Оксанко, дістань велику каструлю. Ні, не цю пластмасову, а нормальну. І де у вас хліб? Його що, у холодильнику тримаєте? Не можна хліб у холодильнику! Він же черствий!
Оксана терпляче подавала посуд. За шість років спільного життя з Андрієм вона звикла, що його мати завжди знає, як треба.
Софійка щось зовсім бліденька, помітила свекруха, викладаючи з контейнерів домашні заготовки. Ви її гуляєте? Вітаміни даєте?
Так, щодня гуляємо, якщо погода дозволяє. І вітамінний комплекс приймаємо, який педіатр виписав.
Педіатр! фуркнула Ганна Степанівна. Що вони розуміють, ці молоді лікарі? Ось у наш час…
«Почалося», зітхнула про себе Оксана.
У наш час дітей на свіжомуА через місяць Ганна Степанівна несподівано привезла Софійці великого пухнастого кошеня, сказавши: “Ось тобі справжній друг, дитино, а то ви в своїх телефонах зовсім забули, як світ дивитися”.
