Зі своїм майбутнім чоловіком ми познайомилися ще в університеті. Він одразу привернув мою увагу своєю харизматичністю та зовнішнім виглядом. Спочатку ми разом гуляли, згодом він запропонував мені зустрічатися. Ми жили в одному гуртожитку. А на п’ятому курсі Богдан зробив мені пропозицію. Наречений тим часом вдало влаштувався на роботу, а я планувала народити дітей та створювати в домі затишок.
Після появи сина наше життя трохи змінилося. Син часто не спав ночами та по пів дня був лише на руках.
Я відчувала себе дуже втомленою. Хоча Богдан всіляко підтримував мене. Втім, я чудово розуміла, що йому потрібно відпочити, адже він весь день важко працював. Коли син спав, я в той час робила все по дому, тож часу на сон не залишалося. Зготувати їсти, прибрати в домі, погуляти з дитиною…і так щодня.
А останнім часом ще й свекруха почала приводити до мене чотирирічну дитину своєї дочки. Я вже не раз залишалася посидіти з дівчинкою. Мені подобалось розповідати їй казки, вчити з нею вірші, гуляти. Зараз у мене своя дитина, тож ніколи приділяти час ще й іншим дітям. Тільки свекруха та сестра мого чоловіка і чути цього не хочуть. Вони просто привозять дівчинку до мене і без попередження залишають її на увесь день. Мама чоловіка пояснює це тим, що їй конче необхідно поїхати на ринок на годину. Зате сама повертається аж під обід. Дочка її в цей час вирішує свої справи: ходить по магазинах, на манікюр… А з мене зробили безплатну няню.
Я не витримала і сказала свекрусі, що її дочка сама зобов’язана глядіти за своєю дитиною, на що вона відповіла, мовляв, у Люби безліч справ, а я й так у хаті сиджу. Хіба це нормально, що ці дві жінки вирішують власні проблеми з моєю допомогою? Я наважилась поставити цьому крапку.
Коли свекруха вкотре зранку привезла мені свою онучку, мовчки залишила її та пішла. Я, ні секунди не роздумуючи, зібрала свого сина, взяла дівчинку, викликала таксі та наздогнала маму чоловіка, щоб віддати їй онучку. Її обуренню просто не було меж. Вона почала обзивати мене всілякими словами, кричала, нібито я не визнаю їхньої родини та поводжу себе як остання негідниця.
Я заявила, що не збираюся більше сидіти з чужими дітьми. А якщо наступного разу повториться те ж саме, я просто поскаржусь на них у соціальні служби.
Тепер для свекрухи та сестри чоловіка я найбільший ворог, ніхто зі мною не розмовляє. Звісно, я не в захваті від нашого конфлікту, але це вже переходило всі межі.
А хто ж мені допоможе?
