Моя свекруха моя найкраща подруга
Не смій так казати про мою матір! Михайло вдарив кулаком об стіл так, що підстрибнули чашки. Вона все життя для нас старається!
Старається? Соломія обернулась від плити, махаючи ковшиком. Твоя матуся знову ключі взяла та прийшла без попередження! Я в халаті була, волосся не розчесане! А вона мені лекцію про порядок у домі читає!
Та що з тобою стало? Раніш ти Галину Петрівну любила…
Раніш я була наївною дурницею! голос Соломії тремтів від злості. Думала, от яка чудова свекруха мені дісталася. А виявилось, вона просто стежить за кожним моїм кроком!
Галина Петрівна зупинилась на порозі кухні, почуючи цю розмову. У руках в неї був пакет із пиріжками спекла зранку, думала, порадує дітей. Серце стиснулося від болю. Невже вона справді заважає? Невже Соломія її так ненавидить?
Мамо? Михайло обернувся, побачивши матір у дверях. Ти давно стоїш?
Я… Галина Петрівна розгублено подивилась на невістку, потім на сина. Пиріжків принесла. З капустою, ваші улюблені.
Соломія відвернулась до плити, плечі у неї напружились. Мовчання повисло важке, незручне.
Мам, заходь, Михайло потягнувся за стільцем. Чаю поп’ємо.
Ні, я краще… додому піду, тихо промовила Галина Петрівна, ставлячи пакет на стіл. Видно, невчасно прийшла.
Вона розвернулась і швидко пішла до виходу, намагаючись не показати, як боляче. За спиною чула приглушені голоси сина й невістки, але розбирати слова не хотіла.
Вдома Галина Петрівна сіла біля вікна з чашкою остиглої чаю. Як же так вийшло? Коли Михайло привів Соломію знайомитись, вона відразу дівчину полюбила. Така мила, скромна, з добрими очима. І Соломія тоді здавалась щирою, називала її мамою, радилась з господарством.
А тепер що? Невже вона лізе не у свою справу? Може, й справді надто часто до них заходить? Але ж вони у сусідньому будинку живуть, лише через двір перейти. І онука побачити хочеться, свого Остапка.
Телефон подзвонив увечері. Соломія.
Галино Петрівно, можна до вас зайти? Однією…
Звісно, дитинко, заходь.
Соломія прийшла червона, заплакана. Сіла навпроти свекрухи, руки стиснула в кулаки.
Я хотіла вибачитись, почала вона неуважно. За те, що вранці… При Михайлі… Не треба було так.
Соломійко, та що сталося? Галина Петрівна нахилилась до невістки. Що тебе так засмутило?
Та все навалилось якось, Соломія витерла очі рукавом. На роботі скорочення, не знаю, чи залишать мене. Остапко хворіє третій тиждень, лікарі нічого путнього не кажуть. А Михайло… він же не бачить, що я на нервах. Робота, дім, дитина… А тут ви заходите, я не готова, не прибрана…
Ой, дочко, Галина Петрівна пересіла ближче, обійняла Соломію за плечі. Та що ти переживаєш через прибирання? Я ж не чужа тітка, я родина.
Ото й річ у тім, схлипнула Соломія. Ви ідеальна господиня, у вас завжди лад, готуєте чудово. А я поруч з вами почуваюсь нікчемною.
Галина Петрівна здивовано подивилась на невістку.
Соломійко, та ти що? Яка нікчемна? Ти чудова дружина й мати. А дім… Та що дім, коли дитина хворіє й робота тріщить по швах.
Правда не осуджуєте? Соломія підвела заплакані очі.
Та що ти, мила. Я сама через це проходила, коли Михайла вирощувала. Пам’ятаю, захворів він на вітрянку, температура під сорок, я тиждень не спала. А моя свекруха прийшла, побачила немиті миски, та й давай мене пиляти. Досі образа.
Соломія вперше за довгий час усміхнулась.
А я думала, ви мене судите. Дивитесь, як вона живе, дім запущений, чоловіка не годує…
Боже мій, похитала головою Галина Петрівна. Та я просто хотіла допомогти. Пиріжки спекти, щоб вам не треба було варити. Остапка посидіти, пок
Навіть тепер, коли минули роки і Данілко вже підріс, вони разом стояли біля плити, де мати чоловіка ділилася сімейними рецептами, а Марина навчала її нових секретів кухні, рятуючи від кулінарних катастроф.
