Сусідка моя, Марія Степанівна, літня жінка, з якою ми часто чаюємо й розмовляємо, недавно розказала мені про смуток у їхній родині після появи нової невістки.
Син Марії Степанівни, Богдан, одружився чотири місяці тому. Молоді не мали своєї оселі, а на оренду грошей не вистачало, тож вони вирішили жити в батьківській хаті. Крім Марії Степанівни, там мешкала її донька, Соломія. До приходу невістки всі жили злагоджено, знаходячи спільні рішення.
Але з появою нової господині почулося напруження. Перше, що зробила невістка Ярина — замок на двері їхньої кімнати. Бажання мати свій простір — зрозуміле, але замок, що зачиняється на ключ, виглядав так, ніби вона не довіряє свекрусі та золовці.
Потім Ярина запропонула чергуватися на кухні, аби всі робили порівну. Та через різний графік роботи це виявилося незручним. Вирішили, що вечерю готує та, хто повертається додому раніше.
Ярина намагалася встановити свої правила, іноді поводячись з верхів’ю. Наприклад, мила посуд лише за собою та чоловіком, а решта тарілок стояла брудна. Спроби Марії Степанівни пояснити важливість поваги до інших ні до чого не привели.
Богдан же, закоханий у дружину, або не бачив напруги, або не хотів бачити. Старенька почувала себе безсилою й не знала, як відновити мир у домі.
Слухаючи її, я думала, що, можливо, варто зібратися всім разом і спробувати знайти компроміс, перш ніж будинок остаточно перетвориться на поле битви.
