Анна звикла робити все сама, на нікого не розраховуючи. Проте бувають моменти, коли без сторонньої допомоги аж ніяк. Від першого шлюбу в неї вже є доросла дочка, якій осінню виповнилося 18.
Три роки тому в Анна вийшла заміж вдруге і в неї народилася ще одна донечка. Наразі вони всією сім’єю жили в орендованій квартирі. Тому жінка не могла довго затриматися в декретній відпустці – треба заробляти на власне житло. Щойно малій виповнився рочок, вона вирішила повернутися на роботу.
Постало питання: що робити з малою Надійкою? Ясел у її районі не було. До трьох рочків, коли можна дитину віддати в садочок, ще далеко. На радість матері старша дочка погодилася няньчити свою сестричку. Вона залюбки її годувала, переодягала і гуляла з нею. Однак також хотіла заробляти, бо ж удома нічого не висидиш.
Якою ж була радість, коли Надійці виповнилося три рочки, і вона змогла відвідувати садочок. Старша дочка Оля влаштувалася працювати. Увечері Анна не завжди вчасно встигала забирати дитину додому через великі затори в місті.
Буквально по сусідству жила свекруха, яка няньчилася з дітьми дочки: заводила й забирала малих з садочка.
Анна попросила свекруху допомогти їй з Надійкою – забрати дітей разом, поки вона в дорозі і трохи погуляти з малою на вулиці, поки вона добереться.
Анна аж ніяк не очікувала агресивної відповіді свекрухи. Коли б знала, то б обійшла б її сьомою дорогою. Жінка закричала, затоптала ногами, шлючи прокльони на її рід. Вона не буде ще й за її дітьми дивитися.
Невістка ображена відійшла. Зрозуміла, що зробила дурницю. Не злюбила її свекруха за щось і тому так повелась. Можливо, й втома дала про себе знати, адже доглядає за трійнею рідної дочки. А от внучка від сина їй чужа. Образливо, звісно, якось. Але тут криками чи проханнями не зарадиш. І на допомогу, навіть мінімальну, від неї нема чого розраховувати.
