Свекруха залишилася на літо
Оленко, а може я в вас на літо залишуся? промовила Наталя Іванівна, витираючи руки кухонним рушником. Мою квартиру зверху затопили сусіди, тепер треба робити ремонт. Будівельники кажуть, що до осені не встигнуть.
Олена завмерла з половником у руці над казанком борщу. Літо зі свекрухою? Три місяці під одним дахом? Вона подумки перерахувала всі майбутні канікули дітей, чоловіка відпустку, поїздки на дачу… І весь цей час поруч буде Наталя Іванівна зі своїми зауваженнями, порадами й невдоволеним виглядом.
Звичайно, мамо, почула Олена власний голос. Звичайно, залишайтесь. Куди ж вам ще дітися.
Ось і добре! зраділа свекруха. Я ж не буду тягарем, допомагатиму, за внуками придивлятимусь. Вітько на роботі пропадає, а ти сама з дітьми мучишся.
Віктор справді затримувався у офісі допізна, але Олена чудово справлялася з десятирічним Тарасиком і семирічною Софійкою. Справлялася доти, доки в їхній розмірений життєплин не врилася Наталя Іванівна зі своїми порядками.
Вже наступного дня свекруха взялася за лад у домі. Вона перемила весь посуд наново, бо, на її думку, Олена погано змивала мийний засіб. Переклала продукти у холодильнику, пояснивши, що ковбаса має лежати лише на верхній полиці, а не де попало. Дитячі іграшки акуратно склала у коробки й прибрала у комору.
Нащо в домі безлад розводити? заявила вона Софійці, яка шукала свою улюблену ляльку. Погралася положи на місце.
Софійка розплакалася, а Олена, стиснувши зуби, пішла діставати іграшки назад.
Натале Іванівно, діти мають почуватися вдома вільно, спробувала заперечити вона.
Вільно не означає по-свинськи, відрізала свекруха. За мого часу діти були виховані.
Тарасик, почувши розмову, похмуро буркнув щось і пішов у свою кімнату. Він взагалі уникав бабусю, а вона постійно робила йому зауваження: то музику слухає голосно, то за компютером сидить довго, то з друзями на вулиці галасує.
Ввечері Віктор прийшов з роботи втомлений і голодний. Олена, як завжди, розігріла йому вечерю, але не встигла подати, як втрутилася Наталя Іванівна.
Вітьку, ти зовсім схуд! прискіпувалася вона, накладаючи синові повну тарілку борщу. Оленка погано тебе годує, одні ці магазинні напівфабрикати. Я завтра на ринок сходжу, мяса справжнього куплю, котлет нароблю.
Мам, не треба, у нас усе є, спробував зупинити її Віктор, але мати вже розійшлася.
Як це не треба? Ти мій син, я про тебе дбаю! А то дивлюся, зовсім вас тут запустили… Сорочки не прасовані висять, шкарпетки з дірками. За мого часу дружина слідкувала за чоловіком як слід.
Олена відчула, як усередині в неї закипає. Вона цілий день прала, прибирала, готувала, водила дітей до школи й на гуртки, а тут ще й докори у недостатній турботі про сімю.
Я дбаю про сімю, сказала вона тихо, але твердо. Просто у нас інші часи, Натале Іванівно.
Часи-часи, поморщилася свекруха. А сімя одна на всіх лишилася.
Віктор мовчав, методично доїдаючи борщ. Він ніколи не втручався у конфлікти між дружиною й матірю, воліючи відсиджуватися осторонь. Олену це дратувало найбільше чоловік міг би іноді й заступитися.
Через тиждень спільного проживання стосунки нагрілися до межі. Наталя Іванівна критикувала все: як Олена готує, як виховує дітей, як веде господарство. Вона вставала о шостій ранку й починала шуміти на кухні, готуючи сніданок «як слід». Діти скаржилися, що бабуся не дає їм спокійно поїсти, постійно поправляє, як тримати ложку й скільки жувати.
Мам, може, ви поїдете до тіті Марії погостювати? запропонував Віктор під час чергової сімейної сутички. Вона ж вас запрошувала.
А що, я тут зайва? обурилася Наталя Іванівна. Допомагаю, стараюся, а мене виганяють! Марія живе у комуналці, там місця нема. Чи я вам заважаю?
Не заважаєте, збрехала Олена. Просто…
Просто що? Кажи прямо, що думаєш!
Просто у нас різні погляди на життя, обережно промовила Олена. І дітей ми виховуємо по-різному.
Ага! тріумфально вигукнула свекруха. Ось воно що! Значить, моє виховання вам не підходить? А Вітько яким виріс? Порядним чоловіком, працьовитим!
Мам, годі, втомлено попросив Віктор. Ми всі нервуємо.
Не годі! не вгамовувалася Наталя Іванівна. Я хочу зрозуміти, у чому моя провина. Чим я вам заважаю?
Олена глибоко зітхнула. Накопичене роздратування рвалося назовні, але вона стримувалася з усіх сил.
Ви не заважаєте, повторила вона. Але у кожної сімї мають бути свої межі.
Межі! зневажливо ф
