Зі свекрухою у нас відносини завжди були нормальними, ми не були подругами, але я її поважала, а вона поважала вибір свого сина, так ми й жили. Нещодавно Марія Іванівна запросила нас на свій ювілей. Вийшло так, що чоловік саме поїхав у відрядження, тому я вирішила, що поїду з двома дітками сама.
За два дні до свята я зателефонувала Марії Іванівні, сказала яким саме автобусом ми приїдемо, і що нас обов’язково треба буде забрати із зупинки.
Моєму здивуванню не було меж, коли я вийшла з дітьми з автобуса і зрозуміла, що нас ніхто не зустрічає. До села, де жила свекруха мені і моїм дітям треба було йти шість кілометрів. Була осінь, як на зло почався дощ. Якби я була одна, то я б просто пішла і все. Але я була не одна: а з двома маленькими дітьми і великим важким подарунком – я купила свекрусі дорогий набір посуду.
Стоячи під проливнем дощем, я почала телефонувати свекрусі, а потім свекру, однак ніхто не брав слухавки від мене! Вони ніби зговорилися всі, добре проти мене, але як можна за своїх маленьких онуків забути? Наш автобус вже давно поїхав, тому довелося викликати таксі.
Дітки втомилися в дорозі, вони замерзли і почали казати, що голодні, хочуть в туалет. Від цього я ще більше нервувала.
Як виявилося, в цьому селі навіть таксі не було! Довелося мені викликати таксі з сусіднього невеликого містечка. А це в 30 кілометрах. За таксі я повинна була заплатити пристойну суму. Я довго не могла вирішити: що мені робити: поїхати додому або все-таки поїхати до свекрухи і подивитися їй в очі.
Я вибрала друге.
-Ой, ви приїхали? Як дісталися? – запитала свекруха, коли нас побачила.
Ми приїхали на таксі!
Ой, на таксі? – свекруха зробила здивовані очі і зловтішно посміхнулася.
Коли я побачила, що на подвір’ї стоїть десь п’ять автівок гостей, то дуже розсердилася, адже будь-хто міг за нами приїхати!
-Я вам дзвонила багато разів, а ви слухавку не брали. Чому?
-Ой, та я телефон в будинку забула, а сама в літній кухні готую.
Ви прекрасно знали, коли ми приїдемо і знали, що нас треба забрати з траси!
Ой, ну я така забудькувата стала останнім часом!
Свекруха навіть не обняла і не поцілувала онуків. Вона спілкувалася тільки з дітьми своєї дочки. Виходить, що діти сина – це, що внуки – другого сорту?
Коли ми зайшли до хати, то я зрозуміла, що нас ніби ніхто не бачить – Марія Іванівна була зайнята то своїми гостями, які приїхали здалека, то крутилася на кухні. Навіть діти образилися на бабусю.
Я не витримала такого ставлення, тому набрала номер таксиста, який нас сюди привіз, щоб забрав назад.
Марія Іванівна згадала за нас тільки пізно увечері – почала телефонувати десять разів поспіль, але я не брала слухавки. Не знаю, як ми будемо спілкуватися далі, але поки що я не можу їй вибачити.
