Свекрусі я зробила такий подарунок, що вона відразу ж зблідне! І тремтітиме кожного разу, коли дивитиметься на нього. Але подітися нікуди не викине й залишить на видному місці! Ось так.
Всі сльози миші котові відгукнуться! Ой, і Віра Іванівна в мене ще та! За всі пятнадцять років шлюбу з Андрієм жодного доброго слова не сказала мені. Мовчазна. Інші хоч іноді щось приємне згадають, навіть через силу. А ця мовчить, тільки дивиться своїми темними очима. Я намагаюся до неї не їздити й раз на рік забігаю на пять хвилин саме так налаштовувала себе Катерина, розповідаючи усе це подрузі Марії.
Маша слухала й кивала, і в серці у неї ворушилось щось подібне свою свекруху Марію вона теж терпіти не могла.
Ось так вони зібрались після обіду на щось подібне до маленького жіночого вечора за українською традицією три дитячі подруги кожні два тижні бачаться по суботах.
Катя, перукарка, завжди майстерно змінювала образи всім. Сьогодні також прийшла ненадовго, адже чекали клієнти. Маша, кухарка, завжди приносила гору смаколиків, як любив називати їх Катин син Ілля.
Третьою була Олена медсестра, яка нещодавно влаштувалась на нову роботу. Куди саме подруги не знали й саме хотіли розпитати, та розмова завернула про свекрух.
Терпіти її не можу! Вона ж для мене ніхто. Ото якби її не було
перебила Катя наступну свою думку, але тут тихенько сиділа Олена й вперше втрутилась:
І що, Катю, легше б тобі стало? з ледь помітною усмішкою мовила вона.
Мабуть, не впевнено видихнула Катя й трохи замовкла.
Вона пригадала ранок: як несла подарунок, красиво загорнутий, і зловтішно тішилась.
Як вручала свекрусі Вірі Іванівні, а та, мов дитина, одразу взялась розпаковувати, аж підскакуючи від нетерпіння. Та Катя наполягла: відкрити лише по її відходу. Усе одно, свято зіпсувала неприємній бабі!
Дівчата, ви питали, куди я влаштувалась, почала Олена.
У приватну клініку? припустила Катя.
Будеш тепер гривні граблями гребти! жартувала Маша.
У хоспіс, просто відповіла Олена.
Настала тиша.
Ти навіщо? видихнула розгублена Маша.
Там же важко, такі люди Страшно? А як із зарплатою? захитала головою Катя.
Все у вас гроші, гроші… Катю, вибач, але скажу одне слово дурна ти. сумно сказала Олена.
Хто? Свекруха моя? хмикнула та.
Ти, Катя. Те, що робиш і говориш підло. Ти казала, слова теплого Віра Іванівна не сказала? А хто продав квартиру в центрі міста, щоб дати вам гроші на розширення житла, і переїхав на край Харкова в маленьку хатку? Свекруха твоя. Без суперечок і вмовлянь одразу.
Ходила з твоїм Іллею по всіх лікарях, коли він хворів. Найкращий спеціаліст був сином її шкільної подруги. Завдяки їй твого сина врятували. А як ти після шкільної зустрічі опинилась у колишнього однокласника, добре набравшись? Так, між вами нічого не було, але Андрій такого не пробачив би, знаючи його характер. Знову Віра Іванівна виручила сказала, що ти у неї ночувала.
Катю, ти кусаєш руку, яка тебе годує й гладить. Це образно. Скільки разів ми до тебе приходили, я із задоволенням їла огірки, ікру, варення, лечо від твоєї свекрухи.
Ти й відрізнити розсаду томатів від огірків не зможеш! Це все її праця.
Є люди небагатослівні. Їм важко висловити любов словами, але роблять це справами. А інші красиво говорити вміють а сенсу ніякого!
виголосила Олена.
Дякую, подруго. Я підтримки чекала, а ти мене дурною назвала! кинула Катя.
У глибині душі заворушився маленький червячок. Ще недавно він святкував разом з нею і вигадував плани помсти. Тепер він метушиться, не дає Катрі сповна насолодитися тріумфом.
Маша тихо зїла пять пиріжків з капустою (за тривоги у неї завжди зявляється апетит), але не підтримала Катю цього разу.
Здавалося, варто образитись, грюкнути дверима і піти. Катя вже й подумала так зробити.
Та противний червячок не давав ніби прибив її до місця.
Ви, мабуть, забули, в мене мами нема. Я так живу пятнадцять років. Як ти, Катю. Але ти скаржишся, що свекруха тобі надокучила, та вона тебе по-своєму любить. Я ж всі ці роки від туги вимираю. Як рука тягнеться набрати номер, що напамять памятаю. Я навіть телефон мамин залишила, поповнюю рахунок і часом дзвоню на нього. Біжу до свого й бачу Мамусю… і фото. Піднімаю слухавку а там тиша. Розповідаю все, як сумно без мами. Вкриваюсь її пледом й уявляю, що вона мене обіймає.
Катю, пробач, але я мовчати не могла. У тебе є і мама, і свекруха. Катю, навіщо ти так із літньою людиною? Чого ставиш себе вище? Ти ж її село обзивала. І ще: ти нам завжди зачіски робиш, фарбуєш спасибі, хай Бог тобі дає здоровя. А свою свекруху ти хоч раз стригла? Чи волосся підфарбовувала? продовжила Олена.
В Каті аж усе всередині стиснулося. І, якось зовсім неочікувано, вона шепотіла:
Ніколи
Та ну! Жартуєш? Оце так справа. Не по-людськи це, Катю! Мою свекруху я й гостинцями тішу, і пирогами, й до Пасхи паски їй печу. А вона так радіє! Ручки маленькі, пухкенькі прямо, як у янгола! згадала Маша, усміхаючись.
Червячок в серці Каті стих остаточно, і вона відчула, що може вже піти. Він більше її тут не тримав.
Перед очима промайнув ранок. У Маша казала пухкенькі ручки У свекрухи Каті вони інші великі, натруджені, з венами. Вона їх глузливо називала клешні. І обличчя зморщене називала його гнила картоплина. Що вона взагалі знала про Віру Іванівну? Нічого. Не цікавилась.
А між тим, свекруха завжди приходила на допомогу, коли треба було. Андрій казав, що мав двох сестер, але не любив згадувати обидві померли в дитинстві. І чоловік її, батько Андрія, теж пішов із життя. Залишився тільки син Андрій, пізня дитина. І Катя його ще любить так, як у день весілля. Красивий, надійний, розумний, хазпайський.
Це все мати його так виховала! Міг би й бути іншим! Міг би й руки прикладати, або гроші не носити, або завести коханку. Не всім так щастить! А чому ти їй нічого доброго ніколи не казала? Ти ж усім робиш зачіски а про неї забула чи насміхаєшся? Дурна! несподівано розгулявся червячок у Каті.
Вона аж підскочила від цих думок.
Катрусю, тобі погано? нахилилась до неї Олена співчутливо.
Катя похитала головою, ледь стримуючи сльози. Все звалилось разом. Як спрагла земля жадала нарешті дощу, так її душа кричала й прагнула пробачення.
Треба переводити розмову йти. Думала, буде весело й смішно. Помилилась.
Катя, щоб не розридатись, спитала:
Як тобі робота, Олено?
Очі їхні, дівчата ніколи не забуду. їм боляче, а в очах тепло, надія. Я чую багато про життя й смерть, бачу, як рідні ридають біля ліжок
Один чоловік приїжджав на вигляд багатий. Все устигав, гроші мав. Маму до нас у хоспіс влаштував. Їй хотілося разом зїздити в село, де вона народилась. Та він все відкладав, друзі, робота Після похорону плакав, благав повернути маму, обіцяв усе на світі
А старший чоловік постійно приходив до дочки. Колишній військовий, суворий, сивий. У дівчинки волосся майже не було. Він показував мені її дитячі фото коси золоті, нижче пояса! Щодня приносив нову заколочку. Всі раділи, хоч причесати й ніщо. А вона чекала тата, тішилась кожній дрібничці. Казав, буде знову заплітати їй коси й поїдуть на море, як мама колись заплітала. Дівчинка померла, він потім усі заколки віддав іншим. Я підійшла його втішити, а він мені у вічі: З мамою вона тепер, каже. Мама тепер її заплете. Дочекаються мене мої дівчата. Цінувати потрібно! Хтось біля могили ридає, хтось бореться з хворобою, а інші життя просиджують за сварками й образами Спустошують себе й тих, хто біля них. Усе у Божій владі зітхнула Олена.
Маша подивилась на тарілку пиріжків не лишилось. Домовимось із чоловіком, щоб сьогодні в гості й свекруха прийшла. Вона швидко написала повідомлення чоловікові вечір вдома, свекруха й свекор теж з ночівлею!
Я побігла! Маємо сьогодні збори родини! зірвалась із місця Маша.
Катя теж підійнялась, нервово шукала щось у сумці, впустила її, речі розсипались по підлозі. Олена допомогла зібрати. Мовчки. Так само мовчки розійшлись
Каті треба вирішити справи, вечір розписаний. Та десь там, на околиці Харкова, саме зараз стара жінка, яку вона вважала злісною й байдужою, дивиться на її подарунок. Той самий, яким вона хотіла її дошкулити. Якби вона сама від такої уваги не засмутилася б на все свято?
Катя подзвонила всім, вибачилась, пообіцяла знижку й скасувала усі свої зустрічі. Поїхала до свекрухи.
Телефон чоловіка Андрія був недоступний.
Руки спітніли. Що скаже він, Андрій? Це ж його мама
Вже вечір. Віконця маленької хатки світяться. І ситцеві фіранки з ромашками, і герань на підвіконні, які Катю завжди дратували, здаються раптом такими рідними
Треба вибачитись. Може взяти інший подарунок? Часу нема. Обіцяю: куплю щось потім. Їй так прикро, що я наробила думала Катя, йдучи до дверей.
Двері не зачинено. В кімнаті великий розписний таріль із варениками. Окрошка на кефірі улюблена Андрієм. Млинці фаршировані. Катя застигла й спершу дивилась на стіл. Чоловік говорив з Іллею, той з апетитом їв голубці. А сама Віра Іванівна у синій сукні з мереживним комірцем, з косою, була біля стіни. Поруч дві літні сусідки й веселий дідусь мабуть, гість.
Ну, дивіться яка краса! саме розказувала свекруха, показуючи подарунок Каті.
І додала:
Це Катруся моя, Андрієва дружина. Як принцеса. Біленька, ніжна, красуня. Дивлюсь на неї і серце співає! Дасть же Бог таку вродливу дитину! Ось тепер Катруся завжди зі мною. Художник намалював її портрет. Я просто розплакалась від радості! Кращого подарунка й не треба!
Катя відчула, що лице й вуха в одну мить стали темно-червоними. Вона згоріла б від сорому, як у дитинстві, коли розбила бабусину вазу, а сказала, що це Коля, її молодший брат
Подарунком до дня народження був портрет. Її портрет. Катя подумала: якщо свекруха їй ніколи нічого доброго не скаже, значить і не любить. Тим більше не переносить її. Тому й вирішила: портрет невістки буде лише дратувати стару. Але не так сталось
Катруся така гарна, що я соромлюсь поруч щось казати. Як лялька вона! Очі великі, сині, мов волошки, риси виразні, немов із портрета Я стара, негарна, й двох слів до купи не складеш. Та й красиво говрити не вмію, й боюсь. Кілька разів, коли вона спала у нас поглажу пледом, одіялко поправлю. Господь моїх дівчат забрав рано, але іншою дівчиною нагородив дружиною мого Андрія, рідненькою мені Катрусею. Я Андрію завжди кажу: Дружина в тебе золота!
Тепер живи з цим! завершально всміхнувсь той червячок, і зник назавжди.
Вона навіть не встигла пообіцяти, що все виправить. А її вже помітили. Синочок підбіг, чоловік встав назустріч.
Ти що? У тебе ж клієнти. Мама сказала, ти вже з ранку привітала її, шепнув на вушко.
Я скасувала все. Віра Іванівна Можна я вас мамо тепер називатиму? Як рідну. З днем народження! ком у горлі заважав.
І Каті хотілося й справді стати на коліна перед цією мудрістю, добротою й всепрощенням.
Катрусю! Знайшла час заїхати, дякую, доню. Для мене, старої! Ось вона, моя Катруся!
Яка ж гарна нагода! підтримав гість-дідусь.
І всі якось ожили, розсміялись, загомоніли.
Катя раділа: сьогодні свято, вона жива, має батьків, котрі, до речі, вже їдуть сюди з привітаннями, має чудового чоловіка й сина, доброї свекруху, улюблену роботу. Катя справжня багатійка!
До столу, до столу! заклопотано кликала Віра Іванівна.
А потім у нас буде День краси! Хочете зачіски всім зроблю? Якщо хтось хоче підстригтись чи пофарбуватись кажіть, із задоволенням! усміхнулась Катя.
Це теж був її подарунок. Для всіх.
