Світ не без добрих людей. Я жив по сусідству з дідом Панасом. У них з дружиною пізно з’явилися власні діти, тому їх дочка була лишень на 5 років старша від мене. Коли у нашій сім’ї з’явилися труднощі і вся рідня відмовилися від мене, сусід став єдиним, хто простягнув руку допомоги. Разом з дружиною вони відчинили для мене, чужого для них хлопця, двері власного дому. Як виявилося згодом – це була допомога за допомогу, адже колись моя мама сильно їх виручила
Моє дитинство цілком можна назвати щасливим. Я був єдиною дитиною у сім’ї. Батьки мали стабільний дохід і ми ніколи не бідували. Родина у нас була великою, тому кожні вихідні ми чекали на гостей. Батьки радо зустрічали відвідувачів і зачаровували всіх своєю гостинністю. Не було і такого, щоб батько комусь відмовив у фінансовій допомозі. Правду кажучи, часом це бували немаленькі суми, а от з поверненням ніхто не поспішав.
У свій 13-ий день народження я залишився круглою сиротою. Батьки загинули, а родичі відразу кудись зникли. Мені довелося миттєво подорослішати і відчути на собі, що означає бути самотнім. Я намагався зустрітися бодай з кимось із рідних, але всі мене просто ігнорували і неначе геть забули про моє існрування.
Так я потрапив у дитячий будинок. Сказати, що було важко – це нічого не сказати. На щастя, світ не без добрих людей. Я жив по сусідству з дідом Панасом. У них з дружиною пізно з’явилися власні діти, тому їх дочка була лишень на 5 років старша від мене. Сусід став єдиним, хто простягнув руку допомоги. Разом з дружиною вони відчинив для мене, чужого для них хлопця, двері власного дому. Як виявилося згодом – це була допомога за допомогу, адже колись моя мама сильно їх виручила.
Матір завжди була доброю людиною. Коли дід Панас з дружиною втратили чергову дитину, саме мама підтримала їх у важку хвилину і допомогла оговтатися від горя. Тож завдяки доброму серцю неньки, у мене з’явилися прийомні батьки. Людьми вони були не заможними, але робили все для того, щоб забезпечити мене всім необхідним. Завдяки їм я продовжив навчання у приватній школі і частково повернувся до попереднього життя. Мені було шкода цих людей, адже крім мене, вони забезпечували і власну дитину, яка також мала свої потреби.
Щоб хоть якось полегшити життя прийомним батькам, я попросив перевести мене у звичайну школу. Та вони і слухати нічого не хотіли. Постійно повторювали, що у мене все буде добре. З їх донькою ми одразу подружилися, проводили час разом і згодом стали як рідні.
Завдяки наполегливості і безмірній турботі сусідів я зміг отримати хорошу освіту. Зараз я відсвяткував своє 30-річчя у тісному сімейному колі. Після навчання влаштувався на хорошу роботу і тепер самостійно забезпечую своє життя. Про нових батьків не забуваю, стараюся постійно їм допомагати і приділяти весь вільний час. Скоро у них річниця весілля і я готую для них сюрприз у вигляді поїздки за кордон на відпочинок.
Не забуваю і про сестричку. Знаю, що вона давно мріє про власне авто, тож вирішив зробити вклад у її мрію. Ось так, підтримавши мене у скрутний час, чужі люди стали для мене дорожчими за рідню. До речі, після того, як я став на ноги про мене згадали багаточисленні родичі, які забули про моє існування на тривалий період. Але мене вони не хвилюють. У моєму житті немає місця для таких підлих людей.
Я був не потрібним їм, коли батьків не стало. Вони без жалю викреслили мене із своїх життів. Тепер я віддячую їм тим же. Нові мама і тато пишаються мною і моїми досягненнями, щиро радіють усім моїм успіхам і завжди підтримують у нових починаннях. Цим людям я завдячую власним життям і ніколи не забуду їх доброти і любові. Низький їм уклін і величезне спасибі.
Вкотре життя переконує мене у простій істині – світ не без добрих людей.
