Ріс я з бабусею і дідусем. Скільки пам’ятаю, біля мене завжди бабуся. Вона ніколи не підвищувала голос, я відчував її любов і турботу. Дідусь навчав мене чоловічій роботі, забити цвях, повісити поличку, і таке інше. Коли я пішов до школи, довго розпитував у бабусі й дідуся, де мої мама й тато. Але вони не говорили. Переводили мову на щось інше. Так що дізнатися щось про своїх батьків я не зміг. Тільки на мій вісімнадцятий день народження, бабуся принесла мені коробочку, і сказала, що мама мріяла передати кільце моїй майбутній дружині. А так, як їх немає в живих, то бабуся віддає його мені, і сподівається, що я подарую його майбутній дружині.
Скоро тридцять років, а я так і не зустрів свою половинку. Про те якось не переймався, але те що мамині сподівання залишаться тільки сподіваннями, мене бентежили. Я уважно придивлявся до дівчат, але чи мені не зустрічається така, на яку я б звернув увагу, чи в мене великі запити.
На свій день народження вирішив піти в парк. Купив квіти. Як тільки побачу дівчину, на якій затримаю погляд, подарую кільце. Дві години сиджу, а ніхто не йде хоч приблизно мого віку. Гуляють пари, але мені потрібна дівчина. Під вечір помітив незнайомку, яка не поспішаючи йшла по доріжці. Я не зводив із неї погляду, сміливості не вистачало підійти.
– Це вам, – протягую квіти й коробочку з кільцем. Дівчина дивилася на мене здивовано, а потім стала відступати, повернулася і побігла. Я трохи пробіг за нею. Розумію, що все виглядає дивно, і дівчину злякав. Потрібно було якось по іншому.
Оглядаюся, а біля лавочки, на якій я сидів лежить сумочка. Дівчина, мабуть, випустила з рук, коли втікала. Я підняв, заглянув у середину. Там лежить паспорт. Дівчину звуть Світлана. В той же вечір пішов за адресою, яка вказана у паспорті. Двері відчинила та дівчина, Світлана:
– Ви що, мене переслідуєте?
– Ні, ви сумочку впустили, візьміть, будь ласка, і вибачте мені, що налякав.
– Ой, дякую, а я думала, що на роботі сумочку залишила. Заходьте, чаєм пригощу.
Так я познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Кільце їй я подарував, коли ми стали зустрічатися. Світлана говорила, що тоді дуже налякав подарунком. Щоб на вулиці незнайомий чоловік дарував дороге кільце? Хто в це повірить?
