Світлана і Єгор поверталися додому. Вірніше, чоловік проводжав дівчину. Зустрічаються вони вже років три. Але ніяк Єгор не насмілиться на одруження. Світлана терпляче чекала. А що їй залишилося робити. Чоловіка кохає, без нього не мислить життя. Тому надіється, що колись діждеться від нього освідчення. А поки що вони йдуть до неї додому, тримаючись за руки. Поряд з під’їздом, на лавці стояла відкрита коробка. Світлана йшла мимо і заглянула, що там у коробці.
Застигла на місці. Смикнула Єгора і показала на коробку. Там лежав живий малюк. Він не плакав. Видно, що дитя щойно народжене. Світлана оглянулася. Не має нікого. Вона витягла телефон і подзвонила в поліцію. Розповіла про знахідку. Вказала свою адресу. Взяла коробку і вони з Єгором пішли до квартири. Там розгорнули малюка. То є хлопчик. Щойно народжений. Тому що весь мокрий, у крові. Світлана помила малого, чоловік побіг в аптеку, добре що вона неподалік.
Поки приїхала поліція, хлопчик замотаний в пелюшку, яку знайшла Світлана вдома. Давно пелюшка лежить, не знає звідки взялася, але знадобилася. Довго заповняли якісь папери, лише через дві години зібралися їхати. Просили малого потримати до ранку. Потім прийдуть представники з відділу опіки та заберуть його. Світлана носилася з хлопчиком, Єгор спостерігав за нею. Як личить дівчині з малюком на руках. Зненацька Світлана промовила:
– Я хочу всиновити хлопчика, допоможи мені. Одружимося, щоб прискорити оформлення документів.
Єгор від несподіванки не знав, що й сказати. Через хвилину згідно кивнув головою. Йому і самому прийшла така думка в голову, але не промовив. Чоловік залишився у Світлани на ніч. Щоб в разі чого, допомогти з малюком. До ранку в них було відчуття, що то їхній син. Коли прийшли представники опіки, не хотіли віддавати малюка. Світлана розпитала, як прискорити усиновлення дитини. Вони з Єгором вирішили, вони знайшли, їм і виховувати.
Надія Іванівна розповіла які документи повинні зібрати. А поки що щоб написали заяву на опіку над дитиною. Тому що на немовлят черга на всиновлення, якщо буде їхня заява, то вони зовсім скоро візьмуть хлопчика до себе. Проводжала Світлана хлопчика з таким жалем, зовсім не хотілося розлучатися з ним. Але правила, є правила. Тому з того ж дня взялася діяти, збирати документи. В цей час розписалися з Єгором. Тихо, без весілля. Потім святкуватимуть.
Наразі вони кожен день ходять провідувати Назара. Так назвала хлопчика Світлана. Адже вже через три дні заберуть сина додому. Тяганина з документами буде ще довго. Головне, що хлопчик вдома. Вони з Єгором почуваються батьками. Біологічну маму так і не знайшли. Тому вони оформили опіку над хлопчиком. Надалі, як щось зміниться усиновлять. Назар, хлопчик спокійний. Мамі не заважає. Навіть виспатися дає.
Коли Назару виповнилося чотири місяці, до них у квартиру подзвонили. На порозі стояла молода дівчина. Вона плакала, просила вибачення, що кинула свого сина. Вона прийшла дізнатися, чи добре йому в них. Світлана шокована, кинула дитину, а прийшла дізнатися чи добре йому? А сама де була весь час? Юля плакала. Вона зізналася, що кинути дитину напоумив її коханець. Але вона розкаюється. Тільки сина до себе забрати не може, немає куди.
Світлана просила її написати відмову, щоб вони могли офіційно усиновити. Назару в них добре. Юля написала відмову і виїхала з міста. Ось так раптово Світлана і Єгор стали батьками.
