Світлана швидкою ходою йшла через парк. Вечоріє. Зовсім скоро стане темно, а вона на півдорозі до виходу з парку. Зненацька серед співу пташок розпізнала писк. Не то кошеня, чи інша тваринка. Коли пішла на звук, під кущем стояла картонна коробка. Коли заглянула всередину, обімліла. Дитинка закутана в кофтину крутилася і пищала. Видно довго плакало дитя, що і голосу не стало. Світлана оглянулася. Навкруги нікого.
Дівчина взяла коробку, і швиденько побігла до виходу. При вході в парк помітила чоловіка, який сидів на лавочці. Світлана підійшла і запитала, чи не бачив кого з цією коробкою. Чоловік похитав головою, не бачив. Дівчина направилася до поліції. Добре, що відділення недалеко. Коли зайшла, розповіла черговому про дитину. Вони разом розмотали, виявилося що то хлопчик. Черговий викликав швидку допомогу, записав дані Світлани, і вона пішла додому.
Наступного дня Світлана приїхала в лікарню, куди відвезли хлопчика. Її провели до дитини. Через те, що дівчина знайшла його, то запитали як назвати малого.
– Саша, мовила дівчина. Їй розповіли, що хлопчик здоровий, два дні як народжений. Поліція шукає горе-матір. А хлопчика швидше за все після лікарні переведуть в будинок маляти. У Світлани серце стислося від почутого. Шкода малого, як він там житиме?
Світлана живе одна. З чоловіком розійшлися. Правда офіційно не розлучені, але це діло часу. Зненацька дівчині спала на думку ідея. Попросить колишнього, нехай він походить з нею по інстанціях, щоб забрати Сашу до себе. Усиновити. Від Ігоря вона нічого не потребує, лише допомоги. Саша за цей час, що відвідує його в лікарні став для неї рідною дитиною. Світлана поговорила з лікарем, умовила потримати хлопчика місяць. Щоб встигла оформити документи.
На диво, Ігор погодився швидко. Тільки просив, щоб при розлученні не претендувала на його житлоплощу. Так вони дійшли згоди. Через місяць Світлана з Сашою на руках їхала в таксі у свою однокімнатну квартиру. Для них двох місця вистачить. Надалі буде видно.