Олег мій єдиний син. Чоловіка рано не стало, тож я тягнула все на собі. У мене великий життєвий досвід та я бажала своєму сину лише добра.
Коли Олег розповів, що зустрічається з дівчиною, то я була дуже цьому рада. Мені неодмінно кортіло з нею познайомитися. Світлана здалася мені милою та вихованою дівчиною. Не знаю, чи підготувала її мама до сімейного життя, але я вирішила, що неодмінно повинна їй допомогти, вона мені потім ще подякує. Тож з першого дня нашого знайомства я взялася встановлювати контакт з майбутньою невісткою для того, щоб навчити її всього. Кожного дня я телефонувала до Світлани та запитувала як пройшов її день.
На той момент Олег вже жив окремо від мене, він винаймав житло. Я попросила Світлану, щоб вона варила йому супи та борщі, адже моїй дитині щодня потрібно їсти рідке. Дівчина промовчала та я так і не зрозуміла чи виконає вона моє прохання.
Олег сказав, що вона йому не готує, я дуже здивувалася. Хіба ця дівчина не хоче вийти заміж за мого сина? Мені було незручно нагадувати про своє прохання, тому я стала приносити сину банки з супом чи борщем як це було раніше.
Через рік вони вирішили одружитися та я стала надіятися, що роботи у мене поменшає, лише потрібно як слід ввести Світлану в курс справи. Я вирішила це зробити вже після весілля, хай молодята поки насолоджуються безтурботним життям.
Після того, як молодята повернулися з весільної подорожі, я почала свою місію. Взяла з дому свої кулінарні книги, купила різного кухонного начиння та засобів для прибирання дому та з цим всім приїхала до Олега з його новою дружиною додому. Була субота, восьма ранку. Молодята ще валялися в ліжку. Я покликала Світлану на кухню та почала розповідати що як потрібно робити, а невістка запропонувала мені чаю та почала розігрівати куплену в магазині піцу.
Я зробила квадратні очі:
– А ти що, не будеш готувати сніданок?
– Навіщо, все вже й так готово. Я краще довше посплю у свій вихідний.
– Але ж Олег любить лише свіжу їжу, приготовану своїми руками.
– Ну якщо у нього є таке бажання, то я поступлюся йому місцем на кухні, хай готує.
В нашу розмову втрутився Олег, який в той час зайшов на кухню:
– О, як смачно пахне. Піца! Люблю піцу.
– Але вона ж з магазину, – здивувалася я.
– То й що?
Я зрозуміла, що я прийшла невчасно та попросила Олега провести мене до зупинки. Син погодився.
– Світлана тебе зовсім не любить, сину, я думаю, що ти зробив невірний вибір, – сумно сказала я.
– З чого ти зробила такі висновки, – здивувався Олег, – бо зранку ми їли піцу з магазину?
– Ну так, я собі ніколи такого не дозволяла. Ти ж пам’ятаєш, у нас зранку, то млинці, то омлет, то котлетки… Ти ж їх так любив.
– Тоді в магазинах не продавалося готової їжі. Так, я люблю смачно поїсти, але свою дружину я люблю більше та мені важливо, щоб вона була щаслива. Якщо вона в суботу зранку хоче поніжитися в ліжку, то я не вимагатиму від неї смачного сніданку, приготованого власними руками.
Я сіла в маршрутку та зрозуміла, що якщо син не підтримує мій задум зробити зі Світлани хорошу господиню, то й мені втручатися немає змісту.







