**Щоденник**
Олесю, та там узимку ж холодно! Піч топити, дрова носити! Мамо, ти ж сама з села, у тебе дитинство таке й було. Дід із бабою все життя так прожили нічого. А влітку взагалі красота город, ягоди, гриби в лісі
Ганна тільки почала звикати до пенсії. Шістдесят за плечима, тридцять пять із них бухгалтером на заводі. Тепер можна було спокійно пити каву зранку, читати книжки та нікуди не бігти.
Перші місяці вона насолоджувалася свободою. Прокидалася, коли хотіла, снідала без поспіху, дивилася улюблені серіали. До крамниці ходила, коли не було черг. Після сорока років метушні це справжнє щастя.
Донька Олеся зателефонувала в неділю:
Мам, треба поговорити. Серйозно.
Що трапилося? злякалася Ганна. З Даринкою все добре?
З донечкою гаразд. Приїду, розповім. Та не хвилюйся!
Саме ці слова й змусили її знервуватися. Коли діти кажуть «не хвилюйся» це завжди поганий знак.
За годину Олеся сиділа на кухні, гладила округлий живіт. Тридцять три роки, друга дитина на підході, а заміж за того Руслана так і не пішла. Хоча живуть разом пять років, донька підростає, а шлюб їм, схоже, і не потрібен.
Мам, у нас клопіт з квартирою, почала донька, крутячи в руках чашку. Господиня підвищує оренду. Ми й зараз ледве тягнемо, а тут ще на дві тисячі гривень більше.
Ганна кивнула. Знала, що молодим важко. Руслан працює то тут, то там сьогодні водій, завтра будівельник. Олеся в декреті, скоро другий.
Думали переїхати дешевше, додала вона, але з дитиною ніхто не хоче здавати.
І що вирішили? запитала мати, вже відчуваючи підступ.
Ось тому й прийшла Олеся нервово мяла край светра. Мам, чи можна нам пожити у тебе? Тимчасово. Поки гроші зберемо, може, потім іпотеку візьмемо.
Ганна ледь не поперхнулася кавою. У двокімнатній хрущовці й так тісно, а тут ще сімя з малою дитиною та друга в дорозі.
Олесю, та як ми всі тут вмістимося? У мене ж лише дві кімнатки!
Мам, якось влаштуємось. Головне заощадити. За оренду віддаємо тринадцять тисяч, уявляєш? За рік сто пятдесят тисяч! Це ж перший внесок за квартиру.
Ганна уявила: Руслан у сімейниках, голосні розмови по телефону. Даринка з іграшками скрізь, мультики на повну. Олеся зі своїми капризами
А де Даринка спатиме?
У великій кімнаті з нами поставимо ліжечко. Ти в маленькій там тобі вистачить місця.
Олесю, я тільки на пенсію вийшла, хочу спокою!
Донька зітхнула, ніби мати сказала щось дивне:
Мам, та навіщо тобі цей спокій у шістдесят? Ти ж здорова! Інші бабусі онуків няньчать.
Це звучало як докір. Мовляв, усі корисні, а ти егоїстка.
А ще, додала Олеся, у тебе ж дача є. Чудовий будинок, бабуся його доглядала. Можеш там жити повітря чисте, для здоровя корисно.
На дачі?! Ганна остовпіла.
Так! Город розведеш, ягід назбираєш. Лікарі ж кажуть пенсіонерам на свіжому повітрі краще.
У Ганни похололо всередині. Дача за тридцять кілометрів, автобус двічі на день.
Олесю, там узимку морози! Дрова носити, піч топить!
Мам, ти ж селянка, звикла до цього. А влітку взагалі рай город, ліс
Вона говорила так, ніби пропонувала матері відпочинок у Карпатах, а не життя без зручностей.
А якщо до лікаря? Чи в аптеку?
Та не кожного ж дня! Раз на місяць поїдеш і достатньо. Продукти можна закупити наперед.
А друзів? Сусідок?
Телефоном спілкуйтесь. Чи вони до тебе приїдуть, шашлики зробите.
Ганна слухала й не вірила. Донька серйозно пропонувала їй стати самотньою дачницею, щоб звільнити їм квартиру!
Наскільки ви хочете залишитися?
Хоча б на рік. Може, півтора.
Рік! Цілий рік у тісноті або на самоті.
А Руслан що каже?
Він тільки «за»! Каже, тобі на дачі краще тиша, спокій. Навіть супутникове ТВ пообіцяв провести.
Ганна уявила, як він лежить на її дивані та «турбується» про її благо.
Мам, ну подумай, додала Олеся, тобі одна у двох кімнатах навіщо? А ми з дітьми хоч заощадимо, влаштуємось.
І коли хочете заїхати?
Взагалі-то завтра. Нас виселяють до кінця місяця.
Ганна тремтячою рукою долила кави. Донька дивилася на неї, немов думаючи: «Ну що, мамо? Невже відмовиш?»
Олесю, а якщо ви з Русланом розійдетеся? Ви ж не розписані.
Та що змінить шлюб? Діти спільні, живемо разом.
А якщо щось станеться?
Не станеться. А якщо й так квартира ж твоя.
Це не звучало переконливо. Руслан був непостійний роботи міняв, друзів теж. А Олеся й д
