” Оленко, та там же взимку морози! Піч топити, дрова носити! Мамо, ти ж селянка, у дитинстві у тебе так і жили. Дідусь з бабусею все життя в селі прожили і нічого. А влітку взагалі чудово буде город, ягоди, гриби в лісі збирати
Ганна щойно почала звикати до пенсійного життя. Шістдесят років за плечима, з яких тридцять пять відпрацювала бухгалтером на заводі. Тепер можна було спокійно пити каву зранку, читати книжки та нікуди не бігти.
Перші місяці вона насолоджувалася тишею. Прокидалася, коли хотіла, снідала без поспіху, дивилася улюблені програми. До магазину ходила, коли не було черг після сорока років це було справжнім щастям.
Донька Олена зателефонувала в суботу вранці:
Мамо, треба поговорити. Серйозно.
Що трапилося? збентежилася Ганна. З Софійкою все гаразд?
З донечкою все добре. Приїду, розповім. Не хвилюйся!
Саме ці слова й змусили її занепокоїтися. Коли діти кажуть «не хвилюйся», значить, є причина.
За годину Олена сиділа на кухні, гладила округлий живіт. Тридцять два роки, друга дитина незабаром, а за чоловіком Андрієм так і не пішла.
Живуть разом уже чотири роки, виховують доньку, але шлюб для них ніби й не потрібен.
Мамо, у нас біда з квартирою, почала донька, крутячи в руках чашку. Господиня підняла оренду. Леледь тягнемо поточну суму, а тепер ще дві тисячі додатково.
Ганна кивнула. Знає, як важко молодим. Андрій працює то тут, то там сьогодні вантажник, завтра доставка, післязавтра охорона. Олена в декреті з Софійкою, незабаром другий.
Думали переїхати дешевше, продовжувала донька, але з дитиною ніхто не хоче здавати.
І що збираєтеся робити? запитала Ганна, вже відчуваючи підступ.
Ось тому й прийшла, Олена нервово мяла край светра. Мамо, чи можна нам пожити у тебе? Тимчасово! Поки гроші зберемо, може, потім іпотеку візьмемо.
Ганна ледь не поперхнулася кавою. У двокімнатній хрущовці й так тісно, а тут ще сімя з дитиною та й друга на підході.
Оленко, як ми всі тут помістимося? У мене ж лише дві кімнатки!
Якось влаштуємося. Головне гроші зекономимо. За оренду віддаємо тринадцять тисяч, уявляєш? За рік сто пятдесят тисяч! Це ж можна на перший внесок у іпотеку.
Ганна уявила картину: Андрій у спортивних штанях, голосні розмови по телефону.
Софійка з постійним плачем, розкиданими іграшками, мультиками на всю гучність. Олена з вагітністю, капризами та вимогами.
А де Софійка спатиме? спробувала знайти розумні аргументи.
У великій кімнаті з нами поставимо ліжечко. А ти в маленькій влаштуєшся там тобі й телевізор, і книжки. Нормально ж!
Оленко, я тільки на пенсію вийшла, хотіла спокою. Сорок років працювала втомилася!
Донька зітхнула, ніби мати сказала щось дивне:
Мамо, навіщо тобі цей спокій у шістдесят? Ти ж здорова! Інші бабусі онуків няньчать у твоєму віці.
Це звучало як догана: інші корисні, а ти егоїстка.
До того ж, додала Олена, у тебе ж дача є. Чудовий будинок, бабуся його доглядала. Можеш там жити повіт
