Світло в темряві
Розділ 1: Розрив
Геть звідси, невдячна! кричала її мати на Марічку, виштовхуючи її до дверей.
Марічка ледь втримала рівновагу, відчуваючи, як серце розривається на шматки. Мати дивилася на неї з ненавистю, яка завдавала більше болю, ніж слова.
Не повертайся! Не хочу тебе більше бачити! гукнула вона, грюкнувши дверима.
Марічка застигла на порозі, не в силах повірити.
Мамо, будь ласка, це ж він почала вона, але мовити вже було нікому.
Її вітчим, пяний і огидний, намагався її зґвалтувати, а коли Марічка розповіла матері, та просто не захотіла їй повірити. В очах матері вона була лише бунтаркою, яка намагалася зруйнувати її нове життя. Тому без вагань вигнала доньку з дому.
Розділ 2: Блукання
Самотня, вона блукала камянистими вуличками маленького шахтарського містечка, жебракуючи. Холодний вітер різав шкіру, а голод робив її слабкою. Чоловіки дивилися на неї брудними поглядами, особливо ті, що йшли самі або гуртами пяних. Вона знала такі були найнебезпечніші.
Години повзли повільно, а голод ставав невиносимим. Марічка відчувала себе невидимою, ніби світ про неї забув. Наближався День поминання предків, і вона не могла не згадати батька. Пригадувала, як за його життя будинок наповнювався запахом калини й свічок. Тепер знала мати нічого не приготує.
Розділ 3: Алтар
З небагатьма речами, які встигла схопити, серед них була й фотографія батька вона вирішила зробити власний алтар. З квітів, зібраних біля дороги, і мізерної їжі, яку вдалося випросити, вона влаштувала скромну спомину під старим дубом. Стала на коліна перед фотографією та розплакалася.
Тату, якщо ти мене любиш, забери мене прошепотіла вона.
Вітер ніжно торкнувся її волосся, ніби хтось невидимий гладив її по голові. Втомлена, вона заснула біля алтаря.
Розділ 4: Правда
На світанку вона прокинулася. Голод не зник, тож, хоча їжа вже не мала смаку, вона доїла останки жертви. Потім знову пішла вулицями, шукаючи ще трохи їжі.
Раптом побачила матір, що бігла до неї в сльозах.
Прости мене, доню, ридала вона, обіймаючи Марічку. Я не повірила тобі Але вночі я побачила.
Марічка дивилася на неї, недовірливо.
Я залишила його пити, як завжди А потім почула крики. Він був у повітрі, бився об стіни, неначе лялька! Він кричав: «Не вбивай! Я хотів зґвалтувати Марічку!» А потім впав. Мертвий. Тоді я почула голос: «Йди й знайди доньку, інакше наступного року я заберу тебе».
Марічку проковтнув жах, але гнів розтанув, коли вона побачила матір такою зламаною. Вони обнялися. І в цю мить вона зрозуміла пробачить.
Розділ 5: Додому
Перед тим, як увійти до дому, Марічка подивилася на похмуре небо.
Дякую, тату, прошепотіла вона.
У хаті було напружено. Тінь вітчима немов лунала кутками. Але мати пообіцяла він більше не переступить порогу.
Я поговорю з ним, рішуче сказала мати.
Марічка кивнула, хоч і бої
