Ми познайомилися ще під час навчання в університеті. Анна була близька мені за духом. Нам разом було цікаво читати одні і ті ж книжки, переглядати однакові фільми, подорожувати і просто спілкуватися.
Після закінчення навчання Анна знайшла собі хорошу роботу і почала винаймати помешкання. Я захоплювався її активністю і вмінням давати собі раду.
Одного разу дівчина сказала, що її близька родичка виходить заміж і запрошує нас обох на весілля. Усім цікаво з нами познайомитися. Так ми поїхали в рідне село Анни.
Весілля на наш час було доволі великим – понад триста гостей. Усі зналися між собою, раділи такій події і нагоді повеселитися.
Я з Анною опинилися в центрі уваги. Під час знайомства рідня Анни казала, що ми на черзі.
Мені було трохи некомфортно в родинному колі Анни. Я не любив таких великих компаній і гучних забав. Навіть відчував себе втомленим.
Весілля тривало три дні. Оскільки сім’я не мала великих заощаджень, то на таку забаву взяла гроші в кредит. Незвичними, як на мене, були і подарунки для молодих. Грошей дарувати тут не було прийнято. Дарували як правило побутові речі: килими, посуд, кухонний комбайн, пилосос і таке інше. Хтось навіть подарував молодим мішок картоплі.
Звісно, що витрати на цю забаву такі подарунки не покрили. За підрахунками молодої сім’ї, їм доведеться ще пів року працювати, щоб віддати борг.
Ми повернулися у звичний життєвий ритм. Так, у нас також йшлося до одруження. Проте я був категорично проти такого весілля, як було заведено в родині Анни. Про це сказав прямо своїй дівчині. Вона погодилася зі мною.
Отож, ми таємно від усієї великої родини почали готуватися до цієї події. Запросили на це свято лишень свідків і батьків. Ми розписалися, а ще через тиждень взяли шлюб. Посиділи маленькою компанією в ресторані і на тому все закінчилося. Ми офіційно стали подружжям.
А за кілька днів склали чемодани і чкурнули в Анталію на два тижні. Вже звідтіля повідомили, хто до нас дзвонив, про подію, яка відбулася в нашому житті.
Звісно, родина Анни була не в захопленні. Все каміння полетіло в сторону батьків моєї дружини, а також в Анну.
Моя дружина трохи переживала з того приводу, бо не догодила всій своїй родині. Після цього вони перестали нас і її батьків запрошувати на гучні забави, які дуже часто відбувалися при такій кількості родичів. Я через те зовсім не засмучувався.
Загалом вважаю, що такі бенкети на сьогоднішній час – це марнотратство. Краще ці гроші використати на щось доцільніше – красиву подорож, купівлю машини чи відпочинок в екзотичних місцях.
Зрештою, весілля – це приватна справа пари, що одружується. Особисто я дуже задоволений відпочинком в Анталії. Гроші, які в нас ще залишилися після відпочинку, ми вирішили покласти на депозит, щоб придбати в майбутньому собі хороший автомобіль, на якому можна подорожувати.
