Правду люди кажуть, що все родом з дитинства… Ось моя колега Марина заїкається. Коли має приїхати перевірка або виникають якісь домашні проблеми-заїкання вже тут як тут. А в повсякденному житті одразу й не скажеш, що вона має таку проблему.
В колективі я працюю відносно нещодавно, але з Мариною подружилася з першого робочого дня. Разом ходимо в обідню перерву в їдальню або по магазинах. Інколи після роботи йдемо в кафе на каву з тістечком.
Її чоловік часто їздить у відрядження, тому Марина часто залишається сама вдома. Ось минулої неділі вона запросила мене на вареники.
Наліпила багато, а їсти нікому, мій Андрій приїде тільки через 3 дні. Приходь, посидимо, поспілкуємося, фільм якийсь подивимось.
Я прийшла, принесла смачний тортик і пляшку вина. Спочатку ми теревенили ні про що, по суті, а потім якось пустилися в спогади. Я розказувала про своє життя, а Маринка про своє …
Ліна, а правда, що заїкання у дорослих не лікується?-неочікувано запитала Марина.
Все лікується, але кожен випадок індивідуальний. Комусь щастить позбутися цього дефекту навіть у зрілому віці, а іншим-ні. Тебе пес злякав? Це з дитинства?
Так…Коли мені виповнилося 9 років, тато пішов із родини. Вдруге одружився, у нього народилися сини-близнята. А я стала бачитися з ним спочатку по вихідних, а потім раз у рік на день народження. Моя мама спочатку гідно трималася, а потім почала плакати гірко по ночах у подушку. Через деякий час вона почала зриватися на мені….
Своєму батьку ти не треба, в нього нова молода жінка, сини…А я працюю на двох роботах, щоб ти не була гіршою за інших. А життя моє проходить…Я своїми ж ногами стоптала свою долю, коли вийшла заміж за твого невдячного батька.
Одного вечора, коли я забула виконати домашнє завдання з математики, мама дуже на мене розлютилася і стала кричати:
“Збирай свої речі-підеш жити у дитячий будинок! “Мені така ледацюга не треба! Я зі шкіри геть лізу, а ти нещасне домашнє завдання не виконуєш?
– Вона вивертала нижні полиці шафи, і казала мені: «Збирай речі, я тебе в дитячий будинок відведу, будеш там жити. Мені така дочка не потрібна ». Розумієш?
– Бідолашна моя. Як мені тебе шкода…
-Я вже знала, що є такі будинки, де живуть діти, без батьків. І я дуже повільно діставала кожну свою річ – платтячка, блузки, кофтинки, колготки, щоб довше побути вдома, розумієш? Мені ставало дуже страшно. А всередині були такі відчуття, що не передати, вони душили, але плакати я не могла. Мені дуже хотілося, щоб мама мене пожаліла. Потім вона мене пробачала ненадовго…
Ось з того часу я і стала заїкатися. Мама водила мене по логопедах. По лікарях…Але проблема так і не минула. У всьому звинувачувала батька, через те, що він нас покинув. І на основі такого стресу я почала заїкатися. А про себе вона навіть і не могла подумати.В школі через заїкання з мене насміхалися однокласники, важко згадувати ті часи.
А мамі…і в голову не приходило, що вона всьому виною.
Вона мене любила, і я її любила. Просто так сталося…
Наступного дня я звернулася до дорослого психолога, аби той провів консультацію з Мариною, і дав рекомендації, що їй робити далі. Сподіваюся, що цій світлій милій дівчині вдасться позбутися заїкання. Добре, що чоловіка вона має хорошого, який не дає їй приводів для хвилювання.
