Не знаю чому, але я відчула те, що я не до-вподоби своїй сусідці по палаті – ледь переступивши через поріг. Коли я увійшла до палати – сусідка вирішила, що вона може мене повчати та виховувати, при чому ми зовсім не були знайомими. Знаєте, я й сама можу поставити на місце будь кого, тому її план провалився з тріскам. Ця зухвала жінка думала, що має право вказувати мені, яке з вільних ліжок можна зайняти, а яке – ні; на яку полку в холодильнику можна покласти свої продукти, та інше. Я одразу ж їй відсікла, що сама прекрасно знаю яке з ліжок мені обрати і що робити далі. Я також зауважила їй, що сама оберу все, що для мене буде зручним і зважати на її команди не буду. Від моїх слів її прямо перекосило, обличчя її почервоніло від злості. Не вийшло у неї мною керувати.
Того дня мені провели планову операції, після обіду я вже прийшла до себе та почувалася набагато краще. Навіть ходила на обід до їдальні. Приблизно за чверть до п’ятої години дня я вирішила спуститися до буфету і придбати для себе якихось фруктів. Мені дуже захотілося бананів, проте їх не було. Тому я взяла собі кілька апельсинів і повернулася до палати. Я вже навіть помила його та висушила у рушничку, думала з’їсти весь, але пізніше – перехотіла. Половинку відрізала ножем, а другу частину поклала на тарілочку і відправила в холодильник. Зручно присіла на своєму ліжку і почала смакувати апельсином.
Решта пацієнток, які також перебували у нашій в палаті були зайняті хто чим, тобто своїми справами. Наймолодша з нас їла шоколадні цукерки. Інші дві жіночки розмовляли за чашкою чаю. Аж раптом до мене повертається «головокомандувач» палати і злісно промовляє: «Це обов’язково їсти той апельсин в палаті? Знайдіть собі інше місце і там з’їжте хоч два!».
Спочатку мені здалося, що це не зовсім смішний і геть не вдалий жарт, проте її погляд був пристально спрямований на мене і давав мені зрозуміти, що вона сповнена серйозності. «Тобто в іншому місці? Чому це я не можу смакувати апельсином у палаті?» – відповіла я цій жінці.
Такої відповіді, як я почула, я аж ніяк не очікувала: «Мало того, що зіпсувала своїм апельсином повітря у всій палаті, так ще і їсть його прицмокуючи у всіх перед очима. І взагалі, виховані люди спочатку пригощають інших, а опісля – їдять самі!».
Я була приголомшена. Тоді я відповіла: «Ви це серйозно сказали? Знаєте, у Вас, мабуть старечий маразм! Я купила фрукти для себе і повинна ними ділитися зі всіма, всіх пригощати? Знаєте, на Вашій тумбочці стоїть ціла банка соку, то чому ж мені не запропонували хоч склянку?! Це ж теж дуже не виховано, але вже з Вашого боку. Самі ж кажете, що потрібно знати систему поділу. І взагалі, якщо так припекло з’їсти апельсин – підіть до буфету і купіть собі скільки влізе! Вона не дорогі, один буде коштувати до 10 гривень. І не потрібно вказувати мені де його їсти, я сама вирішу де мені буде комфортно ним смакувати. А якщо щось не подобається – йдіть по коридору погуляйте!».
Після моїх слів – «головокомандувач палати» не промовила ні слова і навіть старалася не повертати голову в мою сторону. Коли я перебуваю в лікарні, то ніколи ні з ким нічим не ділюся, тому що був в мене вже один досвід.
Кілька років тому, як я вкотре лежала в лікарні – дочка принесла мені ще теплих домашніх вареників. І я не задумуючись вирішила пригостити ними всіх сусідок по палаті. Коли всі собі їх розібрали – мені залишилося лише чотири штуки. Чотири з тридцяти, які мені принесла дочка. Розібрали, як гарячі пиріжки на вокзалі. З того часу я більше не ділюся продуктами в лікарні і нікого навіть цукерком не пригощаю. От така історія повчальна.
