**Щира, хоч не кровна**
Мамо Фає, як ти тут? Ми з Анткою проходили повз, з магазину йдемо, вирішили зайти, ще й тобі трохи гостинців принесли, обіймала Юля свою, хоч і не рідну, але тепер справжню матір.
Так вони й вирішили: Фаїна й Юля стали одна для одної матірю та донькою. Фаїні вже йшло на сімдесят, якщо точно шістдесят шість. Життя її було нелегким багато лиха й горя пережила вона. Але тринадцять років тому Господь подарував їй Юлю.
Просто одного разу дівчина постукала у її двері. Перед Фаїною стояла молода жінка, брудна, у синцях.
Заходь, дитино, заходь, жінка озиралася. Не бійся, я тут сама живу. Що з тобою, серденько? приголомшувала вона, допомагаючи зняти пошарпаний пальт.
На дворі стояла осінь, рання, але вже сира й холодна.
Як тебе звати? спитала Фаїна. Я Фаїна Степанівна, можна й тіткою Фаєю.
Юля ледве промовила дівчина й розридалася.
Поплач, дитинко, поплач, говорила Фаїна, гладячи її по голові.
Вона принесла аптечку, обробила подряпину на щоці, привела в порядок, напоїла гарячим чаєм. Розпитувати не стала знала, сама розкаже.
Дякую, тіто Фає Я йшла цілий день, не знаю, скільки пройшла. Аж темніло вже. Це яка село?
Семенівка. А ти звідки?
Ми з чоловіком жили в райцентрі Одружилися два роки тому. Спочатку все було добре, а потім почав бити. Я завагітніла, а він Вдарив, ще й ще. Я втекла. Іти нікуди я ж дитдомівська. Страшно було, але йшла Побачила ґрунтовку ось і вийшла сюди.
Бачу, що натерпілася Не бійся, тебе вже ніхто не образить. Якщо хочеш лишайся. Живу сама доля така.
Так Юля й залишилася, а згодом народився син Антко. Фаїна допомагала, вважала його онуком, а Юлю донькою.
Фає, а можна я тебе мамою називатиму? Адже Антко бабусею кличе
Звісно, дочко. Ти ж вже для мене рідна.
Так, мамо Фає Чужа, але своя.
Так і жили. Юля влаштувалася на пошту хоч і була технологом за освітою, але в селі вибору не було. Антко ріс, а Фаїна доглядала за ним.
Фає, твоя Юлька золото, казали сусідки. Рідна дочка тебе кинула, а Бог дав тобі її
Дякую Господу, що направив її до мене того вечора. Ми з нею як дві самотні метелики вночі, знайшли одна одну.
Потім у селі зявився Максим. Придивлявся до Юлі сподобалася йому її скромність. Те, що в неї син не проблема. Він і сам бездітний: розійшовся з дружиною, бо та не хотіла дітей.
І запропонував Юлі руку.
ВихІ так, зустрівши зиму свого життя, Фаїна знайшла теплу родину, що розтанула, як сніг навесні.
