Прочитавши ці гучні слова кожен з вас поспішить засудити мене. Та не потрібно цього робити. Адже я вважаю, що моє рішення є правильним на всі сто відсотків. І для того, щоб ви змогли мене зрозуміти, розповім вам свою нелегку історію.
Я сама залишилась із двома дітками. Старшій доньці 11 і вона зовсім здоровенька, а от друга доця має інвалідність. Чотири роки минуло з дня загибелі мого чоловіка. Трапилося це на роботі. Можливо, так говорити неправильно, та мені здається, що це не було нещасним випадком. Він просто, як і я, втомився від такого життя. Та і всі обставини говорити про навмисну sмерть. Адже все було влаштовано так, що більше постраждалих не було.
Про те, що народиться дитина з відхиленнями я дізналась ще під час вагітності і чесно розповіла про це Олександру. Ми обоє прийняли рішення залишити дитину. Просто ніяк не могли допустити, що все буде настільки погано. Виявилося все набагато складнішим і морально, і фізично. Тим більше у нашої Аліси було доволі складне та рідкісне захворювання.
Вона навіть не розуміла, хто ми, що ми від неї хочемо. Донечка ніяк не реагувала на зовнішній світ, не відчувала болю і не змінювала свій погляд. Ніби сиділа і дивилась все життя в одну точку.
Я відмовлялась вірити, що так буде завжди. Та рано чи пізно усвідомлення цього все одно приходить. Нічого не зміниться. І я усвідомлюю, що мені важко любити свою дитину. А за що мені любити її, якщо вона приносить лише страждання?
Боляче й усвідомлювати, що дочка забрала життя мого чоловіка, і починає забирати моє життя. Та і старша донька росте в болі від побаченого. На неї у мене взагалі не залишається часу і виходить, що у будь-якому випадку я погана матір.
На роботу через всі ці проблеми я теж влаштуватися не можу. А на утримування дитини з обмеженими можливостями потрібні шалені кошти. І одного разу я почула те, що перевернуло мій світ з ніг на голову. Старша донька говорила молодшій:
– Через тебе у мене немає тата. Через тебе я не можу запросити нікого у гості. Через тебе у мене не було ні одного Дня народження. Через тебе мама мене не помічає. Ти зіпсувала мені все життя і я просто ненавиджу тебе. Знай це.
Після почутого я плакала ночами. А потім вирішила здатися і відправити Алісу в інтернат.
А як би ви вчинили на моєму місці?
