Добрий день. Звуть мене Дана Валентинівна. Я одна виховувала свого сина Сашка. Мій хлопчик виріс, одружився. У нього є двоє діток (двійняток) – Матвій і Катя. Їм по сім років.
Рік тому Сашко розлучився з Іриною. Невістка моя – провінціальна дівчина. Вийшла заміж і сиділа вдома з дітьми. Родину забезпечував лише мій син.
Раніше їхня сім’я жила в моєму будинку у передмісті. Це житло я отримала у спадок від своєї тітки. Я думала, що моя невістка розумненька і після розлучення піде з мого будинку. Однак минуло декілька місяців, але цього не сталося. Вона навіть не збирала з’їжджати.
Тоді я прийшла до неї і запитала:
– Ти збираєшся звільнити мій будинок? Здається, ви з Сашком вже три місяці як не разом…
– А мені немає куди їхати. Мене ніхто вдома не чекає. Аліменти мізерні, щоб орендувати житло. Я ж не працюю ніде. Чим буду оплачувати проживання?
– Добре. Не вижену ж я тебе з онуками! Даю тобі час, щоб ти влаштувалася на роботу і знайшла квартиру.
Ось так минуло ще шість місяців. Нічого не змінилося: Ірина ніде не працювала і не збиралася нікуди йти. Я дала їй ще один шанс.
Та коли через кілька місяців я знову прийшла до них, вона зачинилася і не впустила мене до мого ж житла. Моє терпіння лопнуло і тоді я викликала поліцію. Ірина була змушена відчинити двері.
Невістку з онуками просто вивели надвір з будинку силоміць. Я зібрала речі і винесла їх Ірині. Потім вона викликала таксі і поїхала кудись з дітьми.
Багато людей мене осудять за цей вчинок. Особливо накинуться за те, що я не зглянулася на своїх онуків. Мені ж, звісно, шкода діток. Але ж Сашко вже розлучився з Іриною. Вони вже рік як не сім’я.
Окрім того, мені потрібно оплачувати лікування, бо здоров’я погіршилося не на жарт. Через те я вирішила, що краще буду здавати у найм цей будинок і мати гроші на ліки.
Я ж давала невістці час для того, щоб вона роботу знайшла. Але вона сама не схотіла цього робити. А хотіла залишитися – то могла б мені платити за житло, чи допомагати фінансово хоч інколи. Вона сама нічого для того не зробила!
