Новорічний сюрприз
Соломія поспішала додому, не звертаючи уваги на ожеледицю під ногами. І не дивно — у її сумці лежали два квитки на літак. На півдні їх чекав заброньований номер у готелі. Вони давно мріяли зустріти Новий рік біля моря, у теплі, без клопотів. Не стояти біля плити, відпочивати, купатися в басейні. Відчути себе в казці.
Але щось завжди заважало. То грошей не вистачало — відкладали на перший внесок за квартиру. То просто у щоденній метушні забували замовити квитки завчасно.
Тепер у них була своя оселя. Залишилося сплатити зовсім трохи. Час подумати про дитину. Але якщо не зараз, то з малюком вони ще довго не зможуть здійснити мрію. Тому Соломія вирішила зробити чоловікові, Дмитру, новорічний подарунок.
Звичайно, свекруха обов’язково скаже, що Соломія витрачає гроші на дурниці. Що взимку біля моря робити нема чого. А як же вони з батьком? Чому не порадилася? Почнуться образи, докори. Свекруха й так недолюблювала її, а тепер стане ще гірше. Але нічого, не вб’є ж. Виживуть якось. Зате як вона здивує Дмитра! Яке свято для нього приготує!
Якби вона порадилася, свекруха одразу влаштувала б скандал, і жодного сюрпризу б не вийшло. Та й на море вони б навряд чи поїхали. Те, що чоловікові сюрприз може не сподобатися, або в нього раптом знайдуться інші плани, Соломії навіть на думку не спадало. Дмитро завжди говорив, що не розуміє, навіщо всю ніч об’їдатися салатами перед телевізором. Він любив компанії та веселощі.
Досі конверт із квитками лежав у ящику її робочого столу. Сьогодні вона вирішила віднести його додому та подарувати чоловікові. Літак відправлявся через два дні.
Повернувшись, Соломія поклала конверт під ялинку так, щоб Дмитро одразу його побачив. Переодягнулася й почала готувати вечерю, прислухаючись, чи не відчиняться двері. Часто поглядала на годинник.
О пів на дев’яту вже почала хвилюватися. На плиті давно остигла сковорода, а Дмитра все не було. Настрій стрімко падав. Вона дзвонила йому кілька разів, але телефон був вимкнений. Соломія метушилася по квартирі, підходила до вікна, дивилася, чи не з’являється машина чоловіка. В голову лізли тривожні думки, кожна страшніша за попередню. Вона знову і знову набирала номер Дмитра, але кожного разу автоматичний голос холодно повідомляв, що телефон вимкнений.
Вона відганяла від себе погані передчуття, переконувала себе, що Дмитро затримався з друзями. Але чому вимкнув телефон? Чому не попередив?
Визирала навіть у двері пару разів. Одного разу її батько добре випив з товаришами. Ті привели його додому, але, знаючи строгий характер матері, не наважилися зайти. Посадили його біля дверей, прислонили до стіни й пішли. Добре, що сусід повернувся пізно, побачив сплячого на сходах і подзвонив у квартиру.
Біля дверей нікого не було, на сходах тихо. Про квитки й свій сюрприз Соломія вже й забула — лише б із Дмитром нічого не трапилося.
Спати лягати навіть не думала. Вона сіла на диван, підібравши під себе ноги, і готова була чекати всю ніч. Раптом у тиші пролунав дзвінок телефону — різкий, як постріл. Соломія здригнулася, схопила мобільний і навіть підскочила з місця.
— Дмитре, ти де? Що трапилося? — скрикнула вона.
— Нічого не трапилося, — відповів незнайомий жіночий голос, солодкий, як мед. Соломія відвела телефон від вуха, подивилася на екран — дзвінок із номера Дмитра. — Твій Дмитро спить. Як мала дитина, — промовив той солодкий голос.
— Де спить? Чому? Хто це? — запитала Соломія, вже знаючи відповідь.
Коли вона розповіла подрузі про свій сюрприз, та лише посміхнулася й розказала історію своєї сестри. Та подарувала чоловікові абонемент у басейн із сауною на двох. Вони сходили кілька разів. Потім чоловік застудився, з’явилося багато роботи — і про басейн забули.
Серія вирішила сходити сама. Прийшла, перерила всю сумку, але картки не знайшла. Адже завжди носила її з собою. Дівчина у рецепції сказала, що півгодини тому картку сканували. Тоді сестрі все стало зрозуміло. Незабаром вона побачила свого чоловіка, який виходив із роздягальні під руку з незнайомкою. Так і відкрилася його зрада. Тоді подруга сказала, що нічого не має проти сюрпризів, але з ними треба бути обережнішою.
Все це мільйонною секундою промайнуло в голові Соломії. Вона знову зосередилася на голосі.
— Дмитро спить у мене вдома. Живий і здоровий, не хвилюйся. Вгадуєш, хто я? Він мене кохає. Не чекай його. Ми зустрічаємося вже півроку. Жалів тебе, не говорив. Вирішила йому допомогти.
У трубці залунали короткі гудки.
Соломія безсило опустилася на диван, стиснувши телефон у руці. Екран погас, як погасли її надії, радість, очікування Нового року й подорожі на південь. Залишилися лише образа й нестерпний біль.
Вона взяла квитки, посміхнулася крізь сльози і вирішила, що цього разу поїде до моря сама — адже іноді найкращий сюрприз для себе саме та свобода, яку ми даруємо собі самі.
