10 жовтня 2023 року
Останніми місяцями працював помічником головного інженера на великому заводі в Дніпрі. Робітників було сотні кожен з власною історією, власним характером. Але серед всіх найбільше бликала одна жінка. Усі в цеху кличуть її Світлана-струмок. Незважаючи на те, що їй минуло сорок, називати її по-ім’я-по-батькові ніхто й не спробував.
Світлана завжди йшла швидко, від неї стає гучно в цеху. Її переслідували кроки, а голос навіть глухонькі сліпка забивав. За день вона проходила від кімнати до кімнати, вирішувала спори, керувала санаторієм. Невтомна, завзята, вона була в профкомі, без неї там нічого не робилося. Ніяких непорозумінь вона не допускала. А прагнення до правди таке, що вона й у начальницю до кімнати врізалася без запитань.
Якось на початку роботи прийшов новий головний інженер. Я старший за нього на десять років. Він не їв у нашій столовій, брав їжу в термосах, а я поїдав сендвічами з чаєм.
Петро Іванович цікавий чоловік завжди у формі, галстук зав’язаний, туфлі в сяйві. Професійний до кожної дрібниці. Незабаром виросла між нами добра звичка до обіду разом. Я нічого не боявся, прийшов, їв.
Оці обіди були запамятовувалися. Він розмовляв про свою дружину Галинку. Вони тридцять років разом, три сини, два родом від простої сімї. Втім, стосунки між ними це цілительна любов.
Галинка вийшла з родини, де було восьмеро братів, середній тролінгому дітей. Після втрати першої доньки, яка померла в немовлятві, життя продовжували тромплі. Але Галинка це жінка з Пана Божого, вона відкинула бажання розлучитися, навіть після зради чоловіка.
Петро розповідав про все це з такою турботою, як про Євангеліє. А мене засягало щире повага до цієї жінки.
Одного дня до вітальні прийшла моя Світлана-струмок. Я помітив її, і мене здивував відгул.
Жінка, якщо до Петра Івановича, то треба по записі!
Я ж дружина! Нема записі? відповіла вона.
Чия ж ти жінка?
Світлана, дружина Петра Івановича. Можу проходити без записі? пояснила, відкриваючи двері.
Потім Петро закликає мене у кабінет.
Ось, знайомся. Галинка. Твоя свекруха.
Дуже радий, подивився я. Багато чого про вас чув.
Він обрав мене як наставника! сміявся головний.
Потім виявилось, що Галинка запросила мене в гості не просто так. Їх син Ваня шукав любові, бажав створити родину, як у батьків.
Днями встиг випробувати їхнії страви пиріжки, вареники, смажені блинчики. З кожним бобром розумів, що така сімя це не просто спогади, а жива історія.
А Світлана-струмок була відшумній з жируючим характером, як пшенична солома. У вигляді ніби птаха з вуличного базару, але від неї вирувало життя.
Наразі, коли мене знайомлять із родиною, поновлю їхню мудрість. Що любов і віра можуть подолати все, навіть найглибші рани.
