Ольга зрушно влаштувалася на дивані в кавярні, чекаючи на своє замовлення. Вона любила починати робочий день з улюбленого капучино та еклеру. За вікном тихо падав сніг. Вона з насолодю ковтнула гарячої кави, коли біля столика навпроти сіли дві дівчини. Здавалося, вони були подругами.
Слухай, недавно натрапила на колишню дівчину мого хлопця. Ну, серйозно, ні обличчя, ні фігура нічого особливого. Що він у ній знайшов?
Може, вона чудово ліпить вареники? Або, може, в ліжку творить дива? засміялася подруга.
Та годі тобі! Глянь на її фото у фейсбуці. Красунею точно не назвеш.
Дівчата сміялися, а Ольга завмерла. Їй згадалися мамині слова, які вона чула в дитинстві: «Наша Олечка не красунька, але працьовитою нехай себе прикрашає».
Дорослішаючи, Ольга старанно доглядала за собою. Але як би вона не намагалася, почуття неповноцінності не йшло. Мати часто казала: «Тримайся, доню. Якщо не красою, то розумом здивуєш. Вчися, працюй, щоб не залишитися самотньою».
У школі вона соромилася своєї непривабливої зовнішності та хлопячої фігури. В університеті навчилась елегантно носитися та фарбуватися. Навіть знайшла хлопця. Та чомусь він дозволяв собі жарти про «плоский зад» та «великі ноги». Ольга зрозуміла: навіть якщо вона розумна, це не значить, що її хтось полюбить. Змирилася і жила далі.
Випивши каву, вона побігла на роботу. В обід треба було заскочити до подруги погодувати кота та полити квіти. Марія поїхала на дві тижні до Єгипту, а її чоловік рідко бував вдома. «Якщо він раптом зустріне Ольгу, навіть не подивиться», подумала Марія й спокійно поїхала у відпустку.
Прийшовши до подруги, Ольга першим ділом насипала їжі сплячому коту Мурчику, потім взялася за квіти. З сусідньої кімнати лунала музика. Дівчина впізнала мелодію й почала підспівувати: «Світить чужа зірка, знов далеко від дому» І раптом у квартирі стало так добре. У цій пісні. Серед квітів. Вона відчула себе легкою, немов летіла. Не помітила, як почала танцювати, милуючись квітами та собою.
Раптом почулися голоси.
Ольга обернулася й побачила двох чоловіків. Богдан! Чоловік Марії. І ще один. Обоє виглядали здивованими. «Який сором!» промайнуло в голові.
Ольго, привіт. Це мій друг Олег. Зайшли по документи. Ти так гарно танцювала, що ми не могли відірвати очей. Вибач, якщо перервали.
Я мене Марія попросила
Ольга кинулася до дверей і не помітила кота під ногами. Спіткнулася й впала. Очі затьмарилися.
Прийшла до тями вже в лікарняній палаті.
Вітаю. Як почуваєтеся? Я Віка, ваша сусідка по палаті. У вас легкий струс, але лікар сказав, що все гаразд. Вас відвідав курєр і один молодий чоловік із квітами, привітно посміхнулася дівчина.
Дякую, ледь вимовила Ольга.
Вона обережно підвелася, підійшла до вікна й відкрила пакет. Там були фрукти, сік та її улюблені еклери. Мабуть, від Марії та її чоловіка.
Вона дістала квіти й побачила записку: «Ольго, вітаю. Такої чарівної дівчини, як ви, немає чого робити в лікарні. Запрошую вас на виставку квітів. Відмова не приймається. Олег».
Ольга притулила обличчя до білих хризантем, заплющила очі від щастя й кинулася обіймати сусідку
Краса не завжди має бути яскравою й помітною. Кожна дівчина має свою красу. Іноді вона тепла й йде з глибини душі.
