Олексій зупинив «Богдан» біля торгового центру. Виходити з теплого салону не хотілося. Вчора йшов мокрий сніг, що переходив у дощ, а за ніч підморозило, подув холодний вітер, і сніг перетворився на нерівну крижану кірку, по якій ковзалися перехожі.
Завтра у мами день народження, а з подарунком Олексій затягнув до останнього. У великому магазині напевне щось підбере.
Він вийшов із машини, і перший же порив вітру розкрив його куртку, відкинув один кінець шарфа за спину. Притримуючи полы, він замкнув авто й крокнув у бік будівлі, як раптом ковзнувся і ледве не впав. Лід ще не встигли посипати піском, а на ньому – модні черевики без протекторів.
Ледачим чином дістався до дверей, увійшов у торговий центр і полегшено зітхнув. Уже хотів іти до відділу хусток та шарфів, але згадав, що торік уже дарував мамі хустку.
— Олеж, привіт! — почув він радісний вигук біля вітрини ювелірного магазину.
Поруч стояв Андрій, його давній найкращий друг, і, як виявилося, єдиний.
— Дивлюсь, чи то ти, чи не ти. Скільки ж ми з тобою не бачились? Виглядаєш чудово, одягнений іноземно.
— Привіт. Я нещодавно приїхав, — зніяковіло сказав Олексій.
— А я тебе недавно згадував. Давай сьогодні десь у кафе посидимо, — запропонував Андрій.
— Та я за подарунком заїхав, — відповів Олексій.
— Постривай, у Ганни Іванівни ж скоро день народження, так?
— Невже пам’ятаєш? — підбадьорився Олексій. — Завтра. Затягнув до останнього, ось і приїхав…
— Гаразд, вибирай, не заважатиму. Я вже закупився, — Андрій показав на пакети в руках. — Але щоб на днях зустрілися, добре? Ось, візьми мій номер. Буду чекати. Не подзвониш — з-під землі дістану, — пообіцяв Андрій і подав Олексію візитку.
Обираючи мамині сережки, Олексій усі думки віддав несподіваній зустрічі, докорячи собі, що поводився як дурень, наче не дуже й радий Андрію. Та ні, ще як радий! Просто зніяковів від несподіванки.
Він вибрав сережки, потягнувся за карткою і з подивом виявив у кишені візитку Андрія. Оце так — заступник директора будівельної компанії «Новий дім».
— Вибачте, — звернувся він до дівчини-касирки, яка терпляче чекала. — Випадково зустрів друга, сто років не бачились, уявляєте?
Олексій розрахувався і поїхав додому, думаючи про друга…
***
Вони опинилися поруч на першій лінійці біля школи, з майже однаковими букетами гладіолусів. У обох були однаково щасливі й трохи налякані обличчя. ПарВони пройшли через життя різними шляхами, але врешті зрозуміли, що справжня дружба, як добре витримане вино, лише міцнішає з роками.
