Олег довго сидів, втупившись у телефон. Відкладав, намагався відтермінувати. Зробивши глибокий вдих, нарешті натиснув кнопку дзвінка. Один гудок, другий… «Ні, не можу», — лаяв себе за боягузтво, вже хотів скинути, але раптом почув знайомий голос:
— Привіт, ледачий! Куди подівся?
— Привіт. Так, справи…
— Усе гаразд? Допомога потрібна? — одразу заклопотано перепитав Руслан.
— Ні, усе добре. Як у вас?
— Та нічого. Тільки Оленка мене бісить. Закохалась, уяви? То плаче, то танцює. То з хати не витягнеш, то до ночі не вертається. І головне — мовчить, як партизан. А ти так і не одружився?
Олег ковтнув слину, ніби перед стрибком у воду з десятиметрової вишки. Ось він, той клятий момент.
— Ні, але збираюсь, — вимовив охрипло.
— Невже знайшлась та, що розтопила серце нашого вічного холостяка? Давно пора, друже. На весілля запросиш — образишся, якщо проїдеш мимо.
— Обов’язково. Без вас ніяк.
— До нас не збираєшся?
Олег чекав цього. Тепер відступу нема.
— Та я… власне, вже тут. Приїхав.
— Як?! Та чого ж мовчиш, ледащо? У готелі зупинився? Катруся обуриться. Коли до нас?
— Гей, повільніше! — засміявся Олег. — Зайду якось.
Він приїхав півроку тому. Але другові не обов’язково це знати. Купував квартиру, влаштовувався, з роботою морочився, ще й батько хворів. А головне — через Оленку не вилазив раніше часу.
— Жодних «якось». Чуєш? Знаю я тебе. Заходь зараз же, — запалився Руслан.
— Сьогодні вже пізно. Завтра, — пообіцяв Олег.
— Дивися, чекатимемо. Піду Катрю обрадую.
Так. Перший крок зроблено. Якби Руслан знав, яку свиню він їм із Катрею підкладає, не радів би так. Оленка може ним пишатися. А він поводиться, як боязкий хлопчисько, що тремтить перед батьками своєї дівчини. «А Оленка молодець, не розкрилася. Боже, я її новонародженою на руках тримав, а тепер хочу одружитися…»
Але все по порядку…
***
Вони подружилися з першого курсу — Руслан, Олег і Катря. Обидва закохалися в красуню з гострим розумом. Її любили багато хто, але жоден не витримував конкуренції з Русланом та Олегом. Через неї й вони сварилися — ніхто не хотів поступатися. Якщо Катря й здогадувалася про бурю в їхніх серцях, то робила вигляд, що нічого не помічає, ставилася до обох рівно, не виділяла нікого і, треба віддати їй належне, не використовувала свого впливу.
Хлопці шаленіли, справа ледь не дійшла до бійки. Потім умовилися: якщо вона обере когось із них, або взагалі іншого, — не заважатимуть. Та кожен намагався перетягнути її увагу на себе. Але Катря залишалася нероздільна.
А наприкінці третього курсу вона раптом почала більше часу проводити з Олегом. Він роздувався від гордощів. А Руслан божеволів від розпачу, але угода є угода. Відсторонився так, що взагалі перестав ходити на пари, лише б не бачити їх разом.
Олег придбав пляшку горілки та прийшов до друга. Весь вечір пили й говорили. Під кінець Олег зрозумів: він не кохає Катрю так, як Руслан. Той дійсно не міг без неї жити.
Проблему вирішив просто: вдавав, що захопився іншою. Катря, звісно, заревнувала, влаштувала скандал, плакала, звинувачувала у зраді. І, як і передбачав Олег, знайшла розраду поруч із Русланом.
А той кохав її так самовіддано, що незабаром Катря відповіла йому щирим почуттям. Олег, звісно, ревнував, але знав: з Русланом вона буде щасливішою. Він ніколи не шкодував про свій вчинок. Ні Руслан, ні Катря так і не здогадалися, яку роль він зіграв у їхньому щасті.
Одружилися вони відразу після дипломів. Олег був свідком на їхньому весіллі. Через дев’ять місяців Катря народила доньку. Разом поїхали до пологового — обидва щасливі, з квітами. Акушерка навіть завагалася, кому вручати огорток із рожевою стрічкою.
Руслан узяв дитину на руки, але відразу передав Олегу.
— Тримай, бо розтечусь, — прошепотів він.
Олег зазирнув у ковдру й побачив там диво — маленьке, із рожевими губками, носиком-кнопкою та оксамитовими щічками. Серце відгукнулося такою теплотою, що на очі виступили сльози. «Вона могла бути моєю», — подумав він.
Через кілька днів Олег раптом поїхав — спочатку до Києва, потім на північ. Повертаючись, заходив до друзів. Оленка роРоки минали, а любов Олега до Оленки, як і колись, залишалась такою ж міцною, як перший поцілунок у вагоні електрички, що назавжди змінив їхні життя.
