Чоловіча історія
Оксану та Дмитра вважали ідеальною парою. Обоє вродливі, успішні, з грошима, тільки дітей у них не було. Лікарі розводили руками, ставлячи невтішний діагноз.
Але вони не втрачали надії. Ходили до церкви, молилися, як могли, їздили по святим місцям. До кого тільки не зверталися. Чули, що в якомусь селі є стара знахарка зараз же їхали до неї. Одна і сказала, що дитина буде, навіть не одна, але через біль і втрати. Багато вона тоді говорила. Оксана так зраділа, що слухала крізь піввуха, нічого не запамятала, окрім того, що треба вірити.
“Жили б собі, подорожували, грошей же повно, а вони трагедію влаштовують. Діти невдячні, виростуть, склянку води у старості не подадуть”, обговорювали інші за її спиною.
“Стара вже, у самої, мабуть, хвороб купа, а туди ж дітей хоче. Про онуків пора думати…” Але звідки онуки, якщо дітей немає?
Оксана якось сказала Дмитрові, що не тримає його нехай знайде собі молоду жінку, яка народить йому дитину, та й не одну. Він так на неї подивився, що вона пошкодувала про свої слова й більше цього питання не піднімала.
Так і жили. Усе є робота, квартира, гроші, але виявилося, що для щастя цього замало. Оксана знала, що була б найкращою мамою на світі. Уявляла, як колихатиме на руках маленьку дитинку, схожу на них із чоловіком, як робитиме перші кроки, піде до школи… Інше вона сама себе умовляла: “Живуть же люди і без дітей. Значить, така доля. Бог не дає дитини значить, не заслужила”. І шукала в собі вади, за які її міг покарати Господь.
Може, молитви допомогли, може, змилувався над ними Всевишній, за терпіння і віру нагородив їх. Одного разу сталося те саме диво, у яке вони так вірили.
Оксана вже не стежила за критичними днями. Тому коли вранці відчула нудоту, вирішила, що зїла щось не те. Але нудота повторилася й наступного ранку. А потім варила борщ, і від запаху мяса їй знову зледало. А може… Та ні, не може бути! І все ж Оксана пішла до аптеки й купила два різних тести.
Як часто ми сподіваємося на диво, а побачивши його сумніваємося й не віримо очам. Ось і Оксана не одразу повірила, коли побачила дві заповітні смужки. Ледве дочекалася Дмитра з роботи, щоб поділитися з ним радістю.
“Я вагітна”, випалила вона, лише він увійшов у квартиру, і простягнула тест.
Вони кинулися один до одного, обійнялися й так стояли довго, поки на очах не висохли сльози радості.
Дмитро не дозволяв їй піднімати важке, навіть до магазину забороняв ходити без нього, щоб вона не носила важкі пакети. Постійно питав, як вона почувається.
“Годі трястися надо мною. Народжують жінки й старші за мене”, ображалася Оксана.
“Мені байдуже на інших жінок, у мене є лише ти. Не хочу, щоб з тобою й нашою дитиною щось сталося”, говорив він, цілуючи дружину. “А ще мені приємно доглядати за вами.”
Коли став помітним животик, сусіди й колеги не залишили цього без уваги. Хтось щиро радів за подружжя, а хтось не приховував своєї негативної думки.
“Що, все ж таки ЕКО зробили?..”
“Не народить, або народить каліку”, сказала одна сусідка іншій на лавоці біля будинку.
Оксана почула, швидко пішла від “доброзичливців”. Ішла, гладячи животик і примовляла:
“Не слухай нікого. Ти будеш найкрасивішою і найрозумнішою.” Вона вже знала, що буде донька.
Раніше Оксана обходила стороною дитячі відділи, а тепер сміливо заходила до магазину й вибирала найкращі речі для малечі. Дома розгортала й милувалася, уявляючи в них свою донечку. Притискала крихітний костюмчик до обличчя. Він пах магазином, але все одно це були речі її дитини.
Коли прийшов час народжувати, вони з чоловіком домовилися з найкращою клінікою, щоб зробили кесарів розтин, боячись несподіванок під час пологів. Вони занадто довго чекали, щоб ризикувати. Дівчинка народилася здорова. Не було дня, щоб вони не дякували комусь згори за даруване їм щастя.
Молока в Оксани не було, купували найдорожчі й найкращі суміші. Обоє могли годинами дивитися, як малеча спить. Потім були перші зубки, перші слова, перші кроки. Чоловік запропонував Оксані не виходити після декрету на роботу. Він добре заробляє нехай сидить з дитиною вдома.
“Жодних садочків, від інших дітей хворіб нахватає.”
Донька стала сенсом життя для Оксани, вона із задоволенням сиділа з нею вдома. Марійка росла в любові, гарненькою й слухняною дівчинкою, проблем батькам не створювала.
До щастя швидко звикаєш, перестаєш помічати його.
Марійка вже вчилася у школі. Якось ввечері вона робила уроки, Дмитро читав газету, а Оксана готувала вечерю. Залишилося нарізати овочі для салату, коли вона згадала, що забула купи
